Безногий.

Автор: Ольга Самборська

10.05.2022

Історія не для емоційних. Проходжу сьогодні поміж загорож вічно ремонтуючого дороги Берліна-Нойкьольна. Раптом погляд чіпляєтья почервонілого від сонця обличчя чоловіка, сковзає нище. Чоловік без ніг. Коліна обтягнуті шкіряними протезами. Ними він спирається об асфальт.Сидить практично на ньому. Перед ним паперова склянка від кави. В ній – милостиня. Задумливий погляд в себе, але добрий.

Мене трохи стрясло. А може це той чоловік, фото якого я бачила кілька тижнів тому на місцевому порталі для сусідів. Тоді німкеня шукала квартиру для своїх нових гостей з України. Молода дівчина і її коханий. Шукала з умовами для візочника, бо було підписано, що хлопець знаходиться в колясці. Я запам”ятала фото цієї пари. Усміхнені, навіть шасливі. Фото було зроблено до пояса, тому візочка було не видно. Свіже налите кров’ю з молоком обличчя хлопця зовсім не видавало в ньому візочника, але я відганяла від себе цю підозру. Все може бути і я нікому не суддя. Але ця знимка зафіксувалася в моєму підсвідомому. Одного разу мені навіть зустрівся на вулиці подібний цьому хлопцю з фото чоловік. Блондин, блакитні очі, та сама а кров з молоком на обличчі. Тільки він йшов ногами. І я знову відкинула злу думку. Це не може бути він. Я просто помилилася.

А сьогодні, коли я побачила блондина без ніг під спекотним сонцем байдужого Берліна, подібним до того на фото, я відразу подумала, що це може бути саме він, той хлопець з України, якому шукали квартиру з умовами для візка. У мене всередині все охололо. Але де ж візок?

Підходжу ближче і питаю, чи він не з України. Хлопець відповідає російською, німецькою не володіє. Каже, що з Росії. Питаю, чи не шукали йому квартиру? Я все ще хочу ствердитись, що не помилилася у своїх гаданнях. Але історія цього безногого була такою, якої навіть і видумати було важко. Він ще до війни, тобто до 24 лютого, приїхав в Берлін до спеціального ортопеда, щоб зробити протези для ніг. Дуже хотів стати на ноги, тобто на протези. А коли вже майже все було готовим, йому відмовили в операції, бо Росія напала на Україну і в Німеччині з його слів вийшло розпорядження для лікарів більше не обслуговувати російських пацієнтів. Так йому пояснив перекладач. От і залишився він без можливості зробити протези. Назад в Росії без ніг йому потрапити важко. Там свої складності з винайманням машини, страх потрапити в “буцегарню” після повороту з Німеччини і взагалі бажання туди повертатися на його змарнілому обличчі я не побачила.

Наразі молодий чоловік без ніг збирає милостиню на берлінському асфальті. Я не запитала його, де він втратив ноги. Я більше питала себе, що власне відбувається. Чи клятва Гіпократа не діє в умовах війни?

Залишити відповідь