Хвилі до німецького шкільного берега. 

Ольга Самборська

Берлін, 16.10.2022

Шановні українські вчителі, батьки і діти,

Звертаюся до вас з великим прохання долучитися до обговорення ситуації, яка склалася навколо навчання українських дітей в німецьких школах. Варто констатувати той факт, що німецька шкільна система з її добре розвиненою культурою прийняття дітей-біженців (спеціально створені класи початківців задля вивчення німецької мови перед включенням дітей до регулярного класу) прийняла велику кількість дітей з України, які хвилями і досі прибиваються до німецького шкільного берега. Для цього потрібно було знайти достатню кількість місць в школах, які і так тріщать на швах. За це велика подяка німецькій стороні!

Отже, маса дітей (наразі понад 6 тисяч лише в Берліні), яка не є однорідною, влилася в не мешн однорідну німецьку школу. Дітей можна поділити на різні категорії: україномовні, російськомовні з відсутньою практикою розмовної української, але з закладеними її основами (відвідувати українські школи і дитсадки), з відсутньою українською як такою. Серед останніх діти негромадян України, які знаходилися на її території до війни, і діти мешканців України зі сплячою українською. Однозначно, всі прибулі діти розуміють українську, але не розмовляють нею.

 Ця різномовна група дітей зіштовхнулася з викликом вивчення німецької мови як нової іноземної. Без її знання навчання в німецькому класі є проблематичним. До цього діти вже вивчали в школі англійську. Є ще невелика група дітей, які привезли з собою знання німецької, навчалися в німецьких класах або школах. Таких дітей відразу розподілили в регулярні класи.

Контингент вчителів, які навчають наших дітей в класах початківців, теж є неоднорідним. В Німеччині не існує спеціального вишколення на вчителя класів для дітей-біженців. На цю посаду обирають вчителів з сертифікатами викладача німецької як іноземної (DaZ). В більшості своїй ці вчителі не володіють мовою біженців. В минулі роки, коли Німеччина приймала дітей з Сирії, Афганістану та інших країн військових конфліктів, контингент вчителів класів-початківців складали вчителі арабського походження, які володіли арабською. Цього року до них підтягнулися вчителі походженням зі Східної і Центральної Європи: українці, поляки і росіяни. Німецьке міністерство освіти раде будь якій аплікації на посаду вчителя класів для біженців і часто-густо бере всіх підряд, не дивлячись на кваліфікацію в мовах і педагогічному досвіді. До цього їх змушує проблема з недоліком відповідного вчительського персоналу (загальнонімецька проблема достатньої кількості вчителів).

Таким чином, українські діти потрапили під викладання вчителям за принципом: кому більше повезло. А повезло найбільше тим, в кого вчитель українського походження, володіє їх материнською мовою і може створити атмосферу гостинності для дітей, в якій навчатиме німецької. Трохи менше повезло тим, в кого вчитель арабського походження, бо з ним відсутня комунікація рідною мовою, але присутній цінний досвід роботи в класі початків. І найменше повезло, коли вчитель володіє лише німецькою, бо вона є єдиною мовою спілкування між вчителем і учнем. Процес навчання в такому класі гальмується демотивацією учнів, які почуваються непочутими, і демотивацією вчителя, який почувається німим.

Німецькі шкільні структури в обличчі їх координуючих органів помітили проблеми у класах початкіців і почали бити на сполох від безпорадності в ситуації з дітьми з України. Вони збирають збори вчителів класів початків, щоб почути про ситуацію в класах. Вони проводять інформативні презентації для новоспечених вчителів, щоб зорієнтувати їх в новій ситуації. Попри всі ці заходи проблема залишається невирішеною. 

Наразі українські діти розпорошені по класах різного гатунку. Вони в більшій своїй масі залишаються непочутими з причини не володіння мовою вчителя і зворотньо. І що найгірше, є випадки негативного ставлення до дітей з причини «не виділяти їх серед інших дітей-біженців» і дати їм зроміти, що ніякі вони неособливі. Останній підхід є досить сенситивним. Його ноги ростуть з минулих років, коли Німеччину захлинула хвиля арабських біженців з дітьми. Тоді їм було приділено достатньо уваги, але можливо не настільки багато, як це робиться зараз у випадку українських дітей. У суспільстві почалися дискусії на кшталт «чому українським дітям стільки уваги і допомоги?», «чим українці кращі за сирійців чи афганців». Це є внутрішньою проблемою німців, які самі мають працювати над своєю культурою гостинності як на мене. На жаль, такі дискусії переходять межі дозволеного, коли вчителі відмовляються приділяти увагу дітям з України з цього доводу, замість навпаки ставати ще гостиннішими. 

Часто немотивована поведінка українських дітей в класах початків викликає роздратування у вчителів німецької, які звикли до шаблону «ду мусс» або «ти повинен», принципом навчання, який на жаль переважає. Ти повинен тому, що …, замість того «ти вчишся, бо тобі подобається». Панує розуміння, що діти, яких вивезли з зони конфлікту, повинні відразу вчити німецьку, бо навряд чи вони повернуться в країну походження. Це показав досвід країн колишньої Югославії, Сирії, Афганістану та інших. Альтернативи як правило не обговорюються, бо її насправді не існувало досі в практиці.

Німецькі шкільні органи також помітили, що українські діти займаються онлайн або дистанційно з вчителями в Україні. На разі німці не знають як поводитися в такому випадку і просять просто повідомити їх про це. Як відомо, такі дистанційні заняття проходять після обіду. До обіду ж діти відвідують німецьку школу, бо в Німеччині існує шкілький вобов‘язок. Відмова від його виконання карається штафом.

І останнє, найболючіше: на зборах вчителів класів-початківці вустами вчителів була оприлюдена негативна оцінка української школи як такої, про яку вони нібито дізналися від учнів, які в свою чергу критикували вчителів, школи, їдальні і норми поведінки вчителів. Ті вчителі, кого роздирає комплекс вищовартості, радо використовують такі аргументи задля піднесення німецької школи як кращої  і культурнішої, що насправді не відповідає дійсності. Важливим є на корені зарубувати такі виверти з  боку німецьких вчителів. При необхідності інформувати координаційні органи про неадекватну знецінювальну по відношенню до української школи поведінку колег. У нас різні школи, різні системи навчання, різні підходи. У нас але має бути спільне бачення: ми не оцінюємо і не знецінюємо один одного, але беремо найкраще з  обох систем, щоб нашим дітям і нам максимально ефективно вдалося подолати кризу, викликану війною. 
.

Цей вищенаведений опис проблем незавершено. Є ще багато не вказаних проблем, ситуацій, позицій, думок. Зрозуміло одне: нам всім, хто працює з дітьми в Україні, і Німеччині потрібен діалог. І час його назрів! Інакше ми втратимо дітей і буде ні вашим, ні нашим. Будь ласка, залишіть свою пропозицію в коментарі або дайте відповідь на запитання: як можна поліпшити ситуацію, яка склалася з українськими дітьми в Німеччині. Приєднуйтеся до обговорення! 

Наша група у фейсбуці https://www.facebook.com/groups/397189248854121 Долучейтесь!

Результати обговорення будуть винесені на зустріч з німецькими колегами, які в свою чергу чекають на допомогу від українських вчителів. Діалог має відбутися!

Залишити відповідь