Війна як акваріум з мутною водою, в якій плавають «золоті» рибки.

Ольга Самборська

Берлін

24.03.2023

Надруковано в короткій формі в німецькому часописі Publik Forum

Прочитати за посиланням https://www.publik-forum.de/

Війна як акваріум з мутною водою, в якій плавають «золоті» рибки.

Великі, глибокі сині очі. Як у риби, яка мовчить, але ти знаєш, що вона хоче сказати. Це я про свого давнього колегу Максима, який вміє говорити очима. Завжди спокійний, навіть занадто, але міг приймати рішення, які розбурхували бурю в океані. І це теж про нього. Вільний і невловимий як риба, на яку з волі-недолі може чекати сітка, пастка, неволя. А це вже про долю Максима, який став «золотою» рибкою в сільцях російських військових, які розкидали їх заради вилову здобичі. Її вони обмінюють на своїх військових злочинців. Чим більша і жирніша риба, тим на кривавішого злочинця її можна обміняти.

На кухні обміну полоненими зазвичай діє правило тиші. Чим менше розголосу має справа полоненого в громадськості, тим більше шансів швидко його обміняти й повернути на батьківщину. Так було у випадку з моїм племінником, який в перший місяць війни потрапив у російський полон і про якого хотілося кричати на цілий світ, але довелося сперти долонею рота і вичекати болючий час до його обміну і повернення.

З Максимом все пішло не так. Хтось не витримав, і кинув камінчик інформації в інформаційне море. І піднявся шквал матеріалів за звільнення Максима (#free Максим Буткевич) як це стається зазвичай з відомими особистостями. Витримати було дійсно важко. Занадто відомим є постать Максима в Україні та її межами. Так з військовополоненого Максим перетворився на військово засудженого.

Максим Буткевич, анархіст, антифашист, пацифіст за переконаннями журналіст і правозахисник за фахом, відома особистість в українському медіапросторі. Це все про Максима до війни.

24 лютого 2022 року змінює ролі тисяч українців. Максим вже військовий, який офіційно повідомляє про припинення своєї громадянської і професійної діяльності і свій перехід в лави Збройних сил України. Захист батьківщини від окупації Росії стає пріоритетом. Максим потрапляє після короткого навчання до батальйону під назвою «Берлінго». Назву батальйону дала марка машин-пікапчиків, які українська пошта передала у користування військовим. Машини розбомбили, назва залишилася. Я почула цю назву, коли проглядала відео допиту Максима працівниками Слідчого комітету Росії. «Я, Максим Олександрович Буткевич, командир батальйону спеціального призначення «Берлінго»…» – зосереджено слухаю і на слові «Берлінго» здригаюся. Спочатку не розумію назву. Зупиняю відео. Прослуховую ще раз. Мені чується слово Берлін. Тут ми зустрічалися з Максимом на різних правозахисних семінарах та акціях, які проводили активісти руху «No Borders“, „Kein Mensch ist illegal“. До речі, футболки з назвами цих проєктів він любив носити в Україні на різні публічні зібрання. На відео Максим, у військовій формі, погоджується, що він «скоїв злочин і цілеспрямовано вбивав цивільне населення міста Сєверодонецька». У мене земля йде під ногами. Відчуття, ніби проглядаю театральну постановку, в якій Максиму дали вивчити слова його ролі «вбивці». Після старанно прочитаного тексту про «вбивство мирного населення» «режисер», у якого на спині читається «Слідчий комітет Росії» затверджує роль «вбивці». Тільки грати цю роль доведеться цілих 13 років. Саме цей замаскований комітет виніс вирок: 13 років позбавлення волі! Місце покарання — колонія суворого режиму, колишнього українського обласного центру, зараз окуповані Росією території. Засуджений на українській, але окупованій землі. Луганськ і область є частиною України, які наразі знаходяться в окупації.


Від пацифіста до військового, військового – до військовополоненого і від військовополоненого до засудженого в інкримінованих злочинах. Це все теж про Максима. Життя Максима сповнене контрастів, але воно завжди залишається найбільшою цінністю для нього. Так було, коли він захищав безправних мігрантів, які намагалися взяти фортецю «Європа», коли прийняв рішення скласти зброю в оточені росіян, які згідно з невдалими обставинами опинилися в пастці й були взяті в полон. Він як командир взводу відчував відповідальність за життя своїх підопічних солдатів і не міг допустити їх безглуздих смертей і нарешті коли погодився на роль «вбивці», щоб зберегти життя. Хто вчив історію Радянського Союзу, історію НКВД (Народный комиссариат внутренних дел), тобто органів безпеки СРСР, той добре знає, якими методами послуговувались ці каральні органи. Тортури, знущання, інкримінування злочинів, які ніколи не мали місця.

У Максима не було адвоката від України і навіть права його мати теж не було. Відомо лише, що у зв‘язку з відсутністю матеріальних ресурсів, послуги місцевого (російського) адвоката оплатив слідчий комітет Росії. В існуванні такого адвоката варто сумніватися. Засудження у протиправній площині, без права на адвоката і врешті презумпція невинності – це не про російське законодавство, тим більше не про військове. Всі ці добре розуміють, так само як знають, що в час здійснення інкримінованого злочину Максим знаходився в Києві, а не в Сєверодонецьку, де з якогось біса мав стріляти по мирному населенню. Це алібі за відсутності адвоката не можливо протиставити справі. Все це добре розуміє Максим і всі, хто слідкує за його долею, близькі, друзі, рідні, батьки. Тепер все залежить від того, чи відбудеться обмін на якусь жирного російську «скумбрію» і чи захочуть обмінювати Максима.


Одне зрозуміло, що війна завжди має своїх мучеників і своїх сповідників. Перші – платять за свою переконання життям, останні – муками, залишаючись живими. Перші, і другі здійснюють подвиг, відстоюючи свої цінності та переконання. Ті й інші заслуговують на увагу, повагу і вшанування їх вибору. Як складуть карти в ситуаціях з Максимом – питання вдачі. Відомо, що жодні громадські організації. Політичні структури не мають впливу на юридичну систему Росії. Чим більший тиск робить суспільство, тим жорстокіші методи застосовують до полонених. Парадокс, розв‘язання якого можливе лише в разі перемоги над агресором, коли акваріум з мутною водою розіб‘ється і риби з великими очима знайдуть свою чисту стихію.

Волю Максиму Буткевичу!

Залишити відповідь