М’ята

Автор: Ольга Самборська

Берлін, 3.05.2023

Люблю вибирати м’яту на лавках турецьких базарів в Берліні. Один з таких на Германнплатц. Беру пучечок і звичним рухом підношу до обличчя, щоб насолодитись приємно-п’янким запахом м’яти. І тут чую збоку: “Туркіш одер арабіш?” Це звісно до мене. Знову місцеві чоловіки цікавляться моїм походженням. Поважно розвертаюся в бік запитувача. Переді мною чоловік 50 плюс, в національному одязі лляного кольору і якості. Відразу помітила якусь різницю його образу з тими, до яких звикло моє око. Тонка кістка робила його образ худорлявим, але не худим, і навіть витонченим. Все в ньому було занадто тонке. Така собі чоловіча мережка. І очі були мишачі як цятки. Борода, яка створювала симетрію його невеликому чурбану, була посрібленою сивиною, але мала ще достатньо молодечої чорноти. Роздивившись того, хто цікавився моїм походженням (таке звичне запитання в нашому багатонаціональному районі), подаю йому відповідь: “Україніш”. Думаю, цим походження сьогодні в Берліні нікого не здивуєш. Українки всюди і я вже не та екзотична українка, що раніше, а одна із тисяч на вулицях міста, хоч і трохи давня. “Моя мама – Україна” – чую зустрічно на моє одкровення. І тут утворилася мертва пауза між мною і сином українки в арабсько-турецькому вбранні, а також між тими, хто за нами спостерігав. Я роблю ковток, щоб пробити повітря, яке застрягло десь між серцем і гортанню. “Аааа чому ти виглядаєш як турок, якщо твоя мати українка?”- ставлю абсолютно дурне стрічне запитання. Кров від несподіванки стекла з мого мозку і я ні на що розумніше не спромоглася. “Не турок, але палестинець! А мама моя – українка!” – якось дуже ніжно повторив він своє освідчення в родинному сюжеті. Я прикипіла поглядом до нього, намагаючись розгледіти його матір в ньому. Зовні це важко було зробити, тобто визначити, але в ньому всьому була присутні своєрідна ніжність, яку я знаю в обличчя. Цю ніжність я можу відрізнити від західної грубуватості. Можливо ім’я цьому радше делікатність. Ось що йому передалося від матері: українська делікатність. Мій випадковий знайомий ще раз так делікатно-ніжно посміхнувся мені і я відразу зрозуміла, що мати в його житті багато значить як власне в житті кожного українця. Та й Україна у нас мати на всіх одна, така ніжна і делікатна як м’ята на турецькому прилавку в Берліні.

Залишити відповідь