Deutsche Version unten.

Автор: Ольга Самборська ©

Берлін

Вирішила поділитися досвідом використання антистресових м’ячиків на своїх уроках з українськими дітьми-біженцями в Берліні. Чому вони такі важливі і як вони насправді знімають стрес в учнів.

Ідея.

Ідея використання антистресових м’ячиків для зняття стресу не нова. Новим є їх використання на фахових уроках. Коли я вирішила взяти їх з собою на урок, то ще мало уявляла як саме можу їх застосовувати. В процесі викладання вони ніби самі плелися у спосіб викладання.

Знайомство.

Найпершим поштовхом для застосування м’ячиків проти стресу було використання їх для знайомства з дітьми. Перші уроки для вчителя, який не знає дітей, і для учнів, які не знають вчителя, є вже стресовими. Все, що невідоме, стресує і напружує. В такій ситуації м’ячики прикотилися на допомогу. Я просто брала один м’ячик, який до речі має бути приємним на дотик, не занадто важким і не занадто легким, бажано максимально кольоровим або різнобарвним, щоб привертати до себе увагу, і знайомила клас з ним. Підкидаючи м’ячик вгору, я розповідала про себе, називаючи своє ім’я і звідки родом. В такий спосіб я вже привертала увагу до себе. За моїм прикладом просила те саме зробити учнів, перекидаючи м’ячик від учня до учня. 

Миттєвий ефект.

Коли м’ячик потрапляє до рук дитини, спостерігаю, що він відразу включає її увагу. Дотичний відчуває увагу інших до себе. В перші секунди потрапляння м’ячика до учня він ніби прокидається до уроку, розуміє, що  він зараз є в центрі уваги. Це щось подібне до того, ніби дитині дати в руки мікрофон, дати їх право голосу, підкріплене матеріальним предметом. З іншого боку м’ячик ніби надає дитині сміливості для розповіді про себе, стає своєрідною опорою і розрядником, в який можна виштовхати напругу. Як правило під час розповіді про себе учень детально обмацує поверхню м’ячика, ніби зливаючись з ним в одне ціле. 

Рух м’ячиків.

Після розповіді учня про себе прошу його перекинути м’ячик або мені назад, або іншому учню для наступної  розповіді. Все залежить від розміщення учнів у класі, за столами чи в колі. Для зменшення хаосу з перекиданням м’ячиків я намагаюся все ж таки тримати контроль над його рухом і отримувати його назад, щоб передати іншому учню за його бажанням. Поки я вирішую кому перекинути м’ячика, відчуваю покращення концентрації у класі і велике бажання кожного учня вже отримати в руки цю рухливу іграшку.

Мозок.

Я помітила, що учні не радо віддають м’ячик назад, віддаючи перевагу і далі тримати його в руці. Це говорить про те, що наявність приємного на дотик предмету в руці учня є ознакою його комфорту, а значить і успішного засвоєння матеріалу згідно мого спостереження. Мозок навчається лише в тому випадку, коли йому комфортно, позитивно, радісно. Тоді навіть гіпоталамус згідний записати всю інформацію з уроку в довготривалу пам’ять. Бабуся еволюція колись вирішила записувати лише те, що принесло позитивну емоцію за принципом якщо добре, значить беремо. Якщо учень просить залишити м’ячик у себе, я дозволяю йому це зробити. Це означає, що йому він в цей момент є надзвичайно важливим.

Кількість м’ячиків.

Бажано мати достатню кількість таких м’ячиків, щоб кожен учень мав змогу мати один персональний для себе. Я спостерігала, що наявність м’ячика в руках дитини, незалежно чи це початкова школа, чи вже підлітки, відразу заспокоювала їх. Діти настільки подружилися з м’ячиками, що тримали їх в руці вже несвідомо, беручи активну участь в уроці. Час від часу учень просто так само несвідомо потискував його, вивільняючи напругу. Усвідомивши важливість цього антистресового  помічника, я вже просто роздавала їх на початку уроку і збирала вкінці. Я помітила як піднімалася якість уроку в тому випадку, коли помічниками були антистресові м’ячики.

Допоміжні функції.

Звісно, що я намагалася створювати ситуації на уроці, щоб м’ячик був максимально корисний в роботі. Якщо це клас для вивчення німецької, то він слугував для вивчення кольорів. Якщо математика, то для візуалізації рахування. Якщо біологія, то для наглядної картини руху молекул чи речовин тощо. Фантазії для використання не має меж. Особливо допоміжним було використання м’ячиків для вивчення частин тіла, коли учні, тримаючи м’яч в руці, проводили ним ті частини тіла, які я називала німецькою. 

Паузи.

В паузах м’ячики застосовувалися для фізичних розминок, бо з їх допомогою можна було простукувати напружене тіло (простукувальна терапія). Кожен рух чи танець мав вплетений рух з м’ячиком, яким учень міг користуватися як хотів.

Масажні м’ячики.

Інколи я вводила у користування спеціальні масажні м’ячики з спеціальними шипами на поверхні. Для цього можна навіть використовувати звичайні пластикові м’ячики, які закидають для прання в пральну машинку заради якості прання. В такому разі учні або в парах, або просто в колі масажують такими м’ячиками спини один одному. Це викликає приємні відчуття, сприяє розвитку емпатії у школярів і взагалі знімає напругу в тілі, яке від довгого сидіння за партами проситься на вивільнення.

Жонглювання.

А якщо хотілося, щоб було зовсім весело на перерві, то м’ячики використовувалися для тренування жонглювання ними. Звісно для цього краще підходять тенісні м’ячі. На початку школярі трохи скептично ставилися до таких забав. Пам’ятаю випадок, коли на запитання в одному класі «Чи вміє хтось жонглювати?» почула відповідь «А ми шо клоуни?». Але вже в кінці заняття дітей не можна було відірвати від тренування. Як правило серед учнів завжди знайдеться той, хто має здібності для жонглювання і ним швидко засвоюється перекидання м’ячів спочатку одним, двома і навіть трьома м’ячами. Ті учні, які вже мали досвід жонглювання, радо демонструють свою майстерність. В такому випадку варто попросити їх навчити навичкам жонглювання інших. У нашому класі така практика була дуже корисною, бо багато дітей навчили одні одних краще, аніж би це зробив тренер. В класах, де не було досвідчених, я показувала відео з демонстрацією уроку з жонглювання, яких є повний ютьюб. 

Музичний супровід.

Мушу додати, що у всіх випадках використання м’ячиків для гри з ними я використовую музичний супровід. Музика має бути ритмічною, щоб відповідати ритму застосування м’ячів. 

Однією з улюблений вправ школярів є запускання м’ячів по колу, коли всі стають в одне коло, тримаючи кожен один м’яч в лівій руці. Він має бути одночасно переданим іншому учню зліва і так само прийнятим від сусіда справа. Це розвиває концентрацію і сприяє підняттю доброго настрою (викид допаміну). Також можна запропонувати школярам обмінюватися м’ячиками в парі, коли кожен отримує один м’яч і по колу обмінюється ним з партнером. Варто прискорювати зростання темпу руху м’ячиків як в колі, так і в парах. Також можна час від часу міняти рух м’яча по колу: то в один бік, то в інший. 

Виплеск напруги.

Ще один спосіб застосування м’ячиків – це виплеск агресії чи напруги на твердий предмет, найкраще на стіну. Звісно на ній нічого не має бути. Така вправа може тривати аж до 10 хвилин, аж поки учні не випустять «пару». Зате проведення уроку після цього є максимально ефективним.

Асортимент.

В процесі роботи я почала змінювати асортимент антистресових м’ячиків. Правдивою причиною цьому був той факт, що після уроків я просто не дораховувалася початкової кількості м’ячиків. Звісно, що деякі учні настільки подружилися з ними, що просто брали їх з собою додому. Я ніколи не сварила їх за це, хоч часом інші школярі «стукали» мені про пропажі. Я просто закуповувала новий набір, радіючи, що маю нагоду змінити асортимент. Одного разу я купила гумові м’ячики, на який були зображені емоджі. Принісши їх в клас, я тепер вже пропонувала дітям перед уроком кожному вибрати відповідну емоджі, яка відповідає їх настрою, що вони радо робили. Веселі, засмучені, незадоволені. Кожна емоція називалася своїм іменем українською і німецькою. В такий спосіб я вбивала відразу велику кількість мух: діти вчилися розрізняти емоції, називати їх різними мовами і ототожнюватися зі своїм настроєм. В кінці уроку вони могли змінити емоційний м’ячик на інший, якщо емоція змінилася, настрій покращився або погіршився. Управління емоціями засвоювалося ненав’язливо і прийнятно.

Усвідомлення.

В кінці кожного уроку, фізичної вправи або гри я завжди запитувала, що запам’яталося найкраще. Школярі констатували, що помічали зміну настрою в кращий бік після користування м’ячиками. Особливо дієвою була проста вправа перекидання м’ячика з одною руки в іншу як початкова перед навчання жонглюванню. В такому випадку я пояснювала учням роботу мозку, його правої і лівої півкуль і як з допомогою обидвох рук почергово можна регулювати роботу мозку. Діти мають усвідомлювати, що стан їхнього настрою в її власних руках. Якщо на початку уроку я бачила перед собою похмурих заспаних і вічно чимось незадоволених учнів, то в кінці уроку після використання антистресових м’ячиків вони вже самі нагадувала веселих м’ячиків, грайливий рух яких важко було не помітити. Застосовуйте антистресові м’ячики і понижуйте стрес як свій, так і учнів. Ваш і мозок дітей вам буде за це вдячний. Якщо не хочете мати в голові холодець, тренуйте його.)

Успіхів!

——————————————————————————————————–

Anti-Stress-Bälle

Autorin: Olha Samborska ©

Berlin

Ich habe beschlossen, meine Erfahrungen mit dem Einsatz von Anti-Stress-Bällen in meinem Unterricht mit ukrainischen Flüchtlingskindern in Berlin zu teilen. Warum sind sie so wichtig und wie bauen sie tatsächlich Stress bei den Schülern ab?

Die Idee.

Die Idee, Anti-Stress-Bälle zum Stressabbau einzusetzen, ist nicht neu. Neu ist jedoch ihre Verwendung im Fachunterricht. Als ich beschloss, sie mit in den Unterricht zu nehmen, hatte ich noch keine genaue Vorstellung davon, wie ich sie einsetzen könnte. Im Laufe des Unterrichts fügten sie sich jedoch wie von selbst in meinen Unterricht ein.

Kennenlernen.

Die erste Verwendung von Anti-Stress-Bällen war, sie zum Kennenlernen der Kinder zu nutzen. Die ersten Unterrichtsstunden sind für einen Lehrer, der die Kinder nicht kennt, und für Schüler, die den Lehrer nicht kennen, bereits stressig. Alles Unbekannte stresst und belastet. In einer solchen Situation kamen die Bälle zur Hilfe. Ich nahm einen Ball, der sich angenehm anfühlen sollte, nicht zu schwer und nicht zu leicht, möglichst bunt, um Aufmerksamkeit zu erregen, und stellte ihn der Klasse vor. Während ich den Ball in die Luft warf, erzählte ich etwas über mich, nannte meinen Namen und sagte, woher ich komme. Auf diese Weise habe ich bereits die Aufmerksamkeit auf mich gelenkt. Ich bat die Schüler, meinem Beispiel zu folgen und den Ball von Schüler zu Schüler weiterzuwerfen. 

Sofortiger Effekt.

Wenn der Ball in die Hände eines Kindes gelangt, beobachte ich, dass der Betroffene spürt die Aufmerksamkeit der anderen auf sich. In den ersten Sekunden, nachdem der Ball den Schüler erreicht hat, wacht er sozusagen für den Unterricht auf und versteht, dass er jetzt im Mittelpunkt der Aufmerksamkeit steht. Es ist so, als würde man einem Kind ein Mikrofon in die Hand geben, ihm das Recht auf eine Stimme geben, untermauert durch einen materiellen Gegenstand. Andererseits scheint der Ball dem Kind Mut zu machen, über sich selbst zu sprechen, er wird zu einer Art Stütze und Entladungsvorrichtung, in die man die Anspannung hineinwerfen kann. In der Regel tastet der Schüler während des Erzählens über sich selbst die Oberfläche des Balls detailliert ab, als würde er mit ihm zu einer Einheit verschmelzen. 

Bewegung der Bälle.

Nachdem der Schüler über sich erzählt hat, bitte ich ihn, den Ball entweder mir oder einem anderen Schüler für die nächste Geschichte zurückzuwerfen. Alles hängt davon ab, wie die Schüler im Klassenzimmer sitzen, an Tischen oder im Kreis. Um das Chaos beim Werfen der Bälle zu verringern, versuche ich dennoch, die Kontrolle über ihre Bewegung zu behalten und sie zurückzubekommen, um sie nach Wunsch an einen anderen Schüler weiterzugeben. Während ich überlege, wem ich den Ball zuwerfen soll, spüre ich eine Verbesserung der Konzentration in der Klasse und den großen Wunsch jedes Schülers, dieses bewegliche Spielzeug in die Hände zu bekommen.

Das Gehirn.

Ich habe bemerkt, dass die Schüler den Ball nicht gerne zurückgeben und es vorziehen, ihn weiter in der Hand zu halten. Das bedeutet, dass das Vorhandensein eines angenehm anzufassenden Gegenstands in der Hand des Schülers ein Zeichen seines Wohlbefindens und damit meiner Beobachtung zufolge auch des erfolgreichen Lernens ist. Das Gehirn lernt nur dann, wenn es sich wohlfühlt, positiv gestimmt ist und Freude empfindet. Dann ist sogar der Hypothalamus bereit, alle Informationen aus dem Unterricht im Langzeitgedächtnis zu speichern. Die Evolution hat einst beschlossen, nur das zu speichern, was positive Emotionen hervorruft, nach dem Prinzip: Wenn es gut ist, nehmen wir es. Wenn ein Schüler darum bittet, den Ball behalten zu dürfen, erlaube ich ihm das. Das bedeutet, dass er für ihn in diesem Moment äußerst wichtig ist.

Anzahl der Bälle.

Es ist ratsam, eine ausreichende Anzahl solcher Bälle zu haben, damit jeder Schüler einen persönlichen Ball für sich haben kann. Ich habe beobachtet, dass das Vorhandensein eines Balls in den Händen eines Kindes, egal ob es sich um Grundschüler oder bereits um Teenager handelt, sie sofort beruhigt hat. Die Kinder haben sich so sehr mit den Bällen angefreundet, dass sie sie unbewusst in der Hand hielten, während sie aktiv am Unterricht teilnahmen. Von Zeit zu Zeit drückte ein Schüler den Ball einfach unbewusst, um Spannungen abzubauen. Als ich die Bedeutung dieses Anti-Stress-Hilfsmittels erkannte, verteilte ich die Bälle einfach zu Beginn des Unterrichts und sammelte sie am Ende wieder ein. Ich bemerkte, wie sich die Qualität des Unterrichts verbesserte, wenn die Anti-Stress-Bälle als Hilfsmittel eingesetzt wurden.

Hilfende Funktionen.

Natürlich habe ich versucht, Situationen im Unterricht zu schaffen, in denen der Ball möglichst nützlich war. Im Deutschunterricht diente er zum Lernen der Farben. Im Mathematikunterricht diente er zur Visualisierung des Rechnens. Im Biologieunterricht diente er zur Veranschaulichung der Bewegung von Molekülen oder Substanzen usw. Der Fantasie sind keine Grenzen gesetzt. Besonders hilfreich war die Verwendung der Bälle zum Lernen der Körperteile, wenn die Schüler den Ball in der Hand hielten und damit die Körperteile berührten, die ich auf Deutsch benannte. 

Pausen.

In den Pausen wurden die Bälle für körperliche Aufwärmübungen verwendet, da man mit ihrer Hilfe den verspannten Körper klopfen konnte (Klopftheapie). Jede Bewegung oder jeder Tanz war mit einer Bewegung mit dem Ball verbunden, den der Schüler nach Belieben verwenden konnte.

Massagebälle.

Manchmal habe ich spezielle Massagebälle mit speziellen Noppen auf der Oberfläche eingesetzt. Dazu kann man sogar gewöhnliche Plastikbälle verwenden, die man zum Waschen in die Waschmaschine wirft, um die Waschqualität zu verbessern. In diesem Fall massieren sich die Schüler entweder zu zweit oder einfach im Kreis gegenseitig mit diesen Bällen den Rücken. Das sorgt für angenehme Empfindungen, fördert die Empathie der Schüler und löst generell Verspannungen im Körper, die durch das lange Sitzen an den Schreibtischen nach Entspannung verlangen.

Jonglieren.

Und wenn man wollte, dass es in der Pause richtig lustig wird, wurden die Bälle zum Jonglieren verwendet. Dafür eignen sich natürlich Tennisbälle besser. Anfangs standen die Schüler solchen Spielen etwas skeptisch gegenüber. Ich erinnere mich an einen Fall, als ich in einer Klasse die Frage „Kann jemand jonglieren?“ stellte und die Antwort „Sind wir etwa Clowns?“ erhielt. Aber am Ende der Stunde konnten die Kinder nicht mehr vom Training losgerissen werden. In der Regel gibt es unter den Schülern immer jemanden, der Talent zum Jonglieren hat und schnell lernt, zunächst mit einem, dann mit zwei und sogar mit drei Bällen zu jonglieren. Die Schüler, die bereits Erfahrung im Jonglieren hatten, zeigen gerne ihr Können. In diesem Fall lohnt es sich, sie zu bitten, anderen die Jonglierkünste beizubringen. In unserer Klasse war diese Praxis sehr nützlich, da viele Kinder sich gegenseitig besser unterrichteten, als es ein Trainer getan hätte. In Klassen, in denen es keine Erfahrenen gab, zeigte ich Videos mit einer Demonstration des Jonglierunterrichts, die es auf YouTube gibt. 

Musikalische Begleitung.

Ich muss hinzufügen, dass ich in allen Fällen, in denen ich Bälle zum Spielen verwende, musikalische Begleitung einsetze. Die Musik sollte rhythmisch sein, um dem Rhythmus der Ballspiele zu entsprechen.

Eine der Lieblingsübungen der Schüler ist es, die Bälle im Kreis zu werfen, wobei sich alle in einem Kreis aufstellen und jeder einen Ball in der linken Hand hält. Der Ball muss gleichzeitig an den anderen Schüler links weitergegeben und ebenso vom Nachbarn rechts angenommen werden. Dies fördert die Konzentration und trägt zur Verbesserung der Stimmung bei (Ausschüttung von Dopamin). Man kann den Schülern auch vorschlagen, die Bälle zu zweit auszutauschen, wobei jeder einen Ball erhält und ihn im Kreis mit seinem Partner austauscht. Es lohnt sich, das Tempo der Ballbewegung sowohl im Kreis als auch in Paaren zu beschleunigen. Man kann auch von Zeit zu Zeit die Bewegung des Balls im Kreis ändern: mal in die eine, mal in die andere Richtung. 

Spannungsabbau.

Eine weitere Möglichkeit, die Bälle einzusetzen, ist der Abbau von Aggressionen oder Spannungen durch Schläge auf einen festen Gegenstand, am besten auf eine Wand. Natürlich sollte sich nichts daran befinden. Diese Übung kann bis zu 10 Minuten dauern, bis die Schüler „Dampf abgelassen” haben. Dafür ist der Unterricht danach maximal effektiv.

Sortiment.

Im Laufe meiner Arbeit begann ich, das Sortiment an Anti-Stress-Bällen zu ändern. Der wahre Grund dafür war, dass ich nach dem Unterricht einfach nicht mehr die ursprüngliche Anzahl an Bällen hatte. Natürlich hatten sich einige Schüler so sehr mit ihnen angefreundet, dass sie sie einfach mit nach Hause nahmen. Ich habe sie dafür nie geschimpft, obwohl andere Schüler mir manchmal das Verschwinden der Bälle „verpetzt” haben. Ich habe einfach einen neuen Satz gekauft und mich darüber gefreut, dass ich die Auswahl ändern konnte. Einmal kaufte ich Gummibälle, auf denen Emojis abgebildet waren. Als ich sie mit in den Unterricht brachte, schlug ich den Kindern vor, vor dem Unterricht jeweils eine Emoji auszuwählen, dass ihrer Stimmung entsprach, was sie gerne taten. Fröhlich, traurig, unzufrieden. Jede Emotion wurde auf Ukrainisch und Deutsch benannt. Auf diese Weise schlug ich mehrere Fliegen mit einer Klappe: Die Kinder lernten, Emotionen zu unterscheiden, sie in verschiedenen Sprachen zu benennen und sich mit ihrer Stimmung zu identifizieren. Am Ende der Stunde konnten sie den Emotionsball gegen einen anderen austauschen, wenn sich ihre Emotion geändert hatte, ihre Stimmung besser oder schlechter geworden war. Das Management von Emotionen wurde auf unaufdringliche und akzeptable Weise vermittelt.

Bewusstsein.

Am Ende jeder Unterrichtsstunde, jeder körperlichen Übung oder jedes Spiels fragte ich immer, was ihnen am besten in Erinnerung geblieben war. Die Schüler stellten fest, dass sie nach dem Gebrauch der Bälle eine positive Stimmungsänderung bemerkten. Besonders wirksam war eine einfache Übung, bei der der Ball von einer Hand in die andere geworfen wurde als Vorbereitung für das Jonglieren. In diesem Fall erklärte ich den Schülern die Funktionsweise des Gehirns, seiner rechten und linken Hemisphäre und wie man mit beiden Händen abwechselnd die Arbeit des Gehirns regulieren kann. Kinder müssen sich bewusst sein, dass sie ihre Stimmung selbst in der Hand haben. Wenn ich zu Beginn des Unterrichts vor mir mürrische, verschlafene und ständig unzufriedene Schüler sah, glichen sie am Ende des Unterrichts nach dem Einsatz der Anti-Stress-Bälle selbst fröhlichen Bällen, deren verspielte Bewegungen kaum zu übersehen waren. Verwenden Sie Anti-Stress-Bälle und reduzieren Sie sowohl Ihren eigenen Stress als auch den Ihrer Schüler. Ihr Gehirn und das der Kinder werden es Ihnen danken. Wenn Sie keinen Brei im Kopf haben wollen, trainieren Sie ihn.

Viel Erfolg!!