Автор: Ольга Самборська

Берлін, 20.07.2025

Війна несе з собою розруху матеріальну, але не лише. Вона рушить старі заокруглі поняття, сприйняття і переконання. Те, що схід України попав під гарячу руку, має не лише погані наслідки з втратою територій і матеріальних цінностей, але й ломку його псевдоуявлень про Україну. Я спостерігала це на прикладі дітей в Берліні, які привезли з собою свій світ, в якому прочитувалися негативні установки батьків про України. Звісно негативні, проникли російською пропагандою. Дивилися відверто вовком.

Це були перші інертні реакції по відношенню до українських вчителів. Негативне ставлення, саботаж аж до буллінгу. Не сприйняття української мови, небажання, а іноді і страх нею говорити. Тим не менше з плином часу така позиція мінялася. Школярі все  більше чули українську мову, яку очевидно в  такому масштабі не чули ніколи. Деякі починали вживати її на уроках. Щоб зрозуміти матеріал і вивчити німецьку, потрібно було користатися принаймні тією мовою, яку бодай якось розумієш – українською. І цікавий ефект – поступово почав втрачатися бар’єр перед мовами, і українською, і німецькою. Російська ж залишалася мовою матів на перерві.

До того ж діти помітили, що український вчитель – це не той, якого вони пізнали вдома. Діти зізнавалися, що вчителі у їхніх східно-українських школах були «злими». Я не знаю, що вони вкладали в це слово, але знаю, який імідж мають такі вчителі в Берліні. Серед німців шириться інформація, що вчителі з Росії, яка часто викладають тут музику, відрізняються особливою строгістю і муштрою, що вганяє німецьких дітей, звиклих до поважного ставлення до себе, в ступор. Відповідно німецькі батьки масово відмовляються від таких вчителів. У деяких дітей навіть травми після уроків з горе музикантами-вчителями. 

У мене на щастя позитивний досвід з  вчителькою музики, родом з Маріуполя, яка залишила світлий образ у моїх дітей після себе. Тому кому як повезло.

Але факт є фактом. Мої східняки проживаютьc«ага»-ефект після переїзду в інше середовище з іншими цінностями. Вони оживають, в них починають світитися оченята, виростає повага до вчителя з України, зникає страх перед них як якимось монтстром, яким його малює російська пропагаднда.

Поки вони нові цінності свободи замість муштри в них проростуть, потрібен час. Війна однозначно перемелює все. І те, що залишиться в наших дітям після неї, найважливіше. Про це і йдеться.