Автор: Ольга Самборська©

Берлін, 18 вересня 2025

Слово «урок» як би дивно воно не звучало має на диво українську, зокрема давньоруську етимологію чи походження. Слова «ректи» (говорити) загубилося в минулих століттях в українських мовних трансформаціях, хоча зберіглося у наших західних сусідів-чехів, які «ржекають», коли щось кажуть. Українці ж лише нарікають, коли чимось незадоволені. Поляки – млувять, чехи – мувять, а українці мають мову, якою розмовляють. Давньоруське «рєч» означало вести розмову. Цей корінь слова слугував основою для українського слова урок як спосіб ведення розмови, бути у мові з кимось. Цікаво, що і поляки, і чехи мають відмінне від нашого «урок» – лекціє (lekcja) чи лекце (lekce). Коли подивитися на німецьке der Unterricht (урок), то за етимологічним тлумаченням воно походить від «underrihten“, що є нічим іншим як «einrichten“ – вказувати комусь на щось. 

Зважаючи на різні відтінки слова урок в різних мовах, мені найбільше імпонує варіант ведення розмови вчителя з учнями. Не вказування, не повчання, але саме ведення розмови з ними «на рівні очей». Для мене у-рок – це ввійти в розмову зі школярами на ту чи іншу тему, поділитися з ними тим, що знаю я, але і навчитися від них того, що вже втратила через набуту дорослість. Тож до розмови, до уроку, одного з таких, з яким хотіла поділитися.

Як вчитель біології у класів для дітей-біженців з України маю кілька завдань одночасно. Перше, навчити їх німецької мови згідно приписам німецької школи на той випадок, якщо вони далі навчатимуться в німецьких школах. Друге, дати ґрунтовні знання з біології, заповнивши дірки в знаннях, які виникли у них через відсутність нормального шкільного процесу в Україні (ковідна пандемія і війна). І третє, дати їм можливість знати українською мову паралельно з німецькою на той випадок, якщо діти повернуться в українську школу, тобто в Україну. 

Жодне з цих завдань не є простим, виходячи з того, що діти є травмованими, стресованими чи просто дезорієнтованими в просторі і часі. Але на підмову приходить їх вроджена інтелігентність і включена мозком стратегія на виживання. З огляду на ці особливі умови, я розробила програму викладання з біології, яка в першу чергу спрямована на пояснення їм саме цієї стратегії виживання на прикладі ознайомлення з основами функціонування нервової системи з акцентом на роботі симпатичної і парасимпатичної нервової системи з центром управління в мозку. Про це ще писатиму в деталях.

Ще одним завданням, яке  я собі поставила в цій школі, навчити дітей тому, чому не вчили колись мене, але повчали: навчити їх вчитися або навчатися. Процес навчання часто розглядається як такий, коли знання передаються від вчителя до учня, коли останній є пасивним реципієнтом, а вчитель – донором інформації. Будь-яка пасивність з позиції мозку  ніколи не є ефективною, бо він відразу переходить в модус стендбай (standby), якщо не має конкретного завдання для виконання. Він як комп’ютер в подібному модусі шумить, тобто включений, але жодних операції, а тим більше запам‘ятувань не проводить. 

Для того, щоб інформація від вчителя осіла на твердому диску (в довготривалій пам‘яті учня), потрібен включений комп’ютер, тобто мозок. А мозок людини включається лише через рух тіла. Нерви периферійної нервової системи, поєднані численними кабелями (нервовими закінченнями) з мозком, надсилають електромагнітні сигнали до тих чи інших частин мозку, активують загальний процес функціонування людини. Засвоєння інформації, а тим більше її запис в короткострокову пам’ять, а далі в під час сну в довготривалу через гіпоталамус, відбувається лише при повноцінному рухливому стані організму за умови відчування ним позитивних емоцій. Якщо щось сподобалося, мало успіх, то мозок обов’язково спробує спонукати людяну до його повторення.

На жаль, традиційний спосіб викладання в школах не передбачає врахування нейробіологічних нюансів засвоєння інформації. Школярі зазвичай пасивно спостерігають за вчителем, який в більшості випадків мало рухається класом. Підсвідомо вони намагаються привести в рух власне тіло, виконуючи «підпільні» рухи як-то малювання чогось на папері, стукання по столі шкільними предметами або рухи тілом, гра з волоссям тощо, за що до того ж отримують зауваження від вчителя. Очевидне протиріччя між потребами організму школяра в русі і вимогою вчителя «заморозити» його для засвоєння матеріалу. 

Я вирішила діяти за логікою біологічних законів і почала брати на озброєння потребу дітей в русі. Для цього я або роздаю їм гумові м’ячики для того, щоб діти легально могли «м’яти» щось в руці, або ж використовую рухливі ігри, які спрямовані на вивчення слів, процесів тощо. В більшості випадків фоном звучить позитивна музика (повільна або швидка), яка разом з руховими іграми запускає виділення дофаміну в мозку як винагороду за пророблену роботу. Природа не придумала розумнішого способому стимулювати нас до виконання будь-яких дій, як той через винагородження людини позитивними емоціями після їх виконання. Обов’язково пояснюю школярам функції мозку через гормони дофаміну як мотиваційного, ендоморфіну як гормону щастя, серотоніну як регулятора настрою та пізнавання нового, а також окситоцину як гормону любові і соціального звя‘язку.

Вступом до пояснення роботи нервової системи з акцентом на функціонуванні мозку є проведення паралелі з роботою будь-якого пристрою як-то мобільного телефону або автомашини. Людина зазвичай краще знає і розуміє роботу приладів, якими користується, аніж механізм функціонування самої себе. Якщо не правильно користуватися гаджетом чи машиною, то рано чи пізно вони вийдуть з ладу. Задаю стрічне питання: що буде з організмом людини в разі неправильного ним користування? Що  буде, якщо в машини зітруться гальма або вийде з ладу мотор? Звісно, що діти знають відповідь. На запитання про те, що буде з людиною, коли вона неправильно користується своїм організмом як-то погано харчується, мало спить, не заливає в нього воду і поживні речовини, діти мовчать так, як ніби це було питання з вищої математики. Звісно, всі знають або спостерігали хвороби рідних або навіть смерті через хвороби. З цього моменту бачу в очах бажання вивчати біологію, роботу людського організму. Видається, учні усвідомлюють, що вони є живими механізмами, які існують за своїми законами і принципами. Все, далі будь який матеріал сприймається на достатньо високому рівні концентрації. 

Для початку я пояснюю принцип роботи пам’яті, яка важлива для засвоєння будь якого матеріалу. Коли учні знають, що в їхньому мозку (його модель завжди зі мною) існують певні відділи, які відповідають за ті, чи інші функції, а ще якщо вони це на моделі мозку можуть побачити і торкнутися, то така візуалізація є відмінними способом зацікавити їм матеріалом. 

Для того, щоб мозок зрозумів, що та чи інша інформація потрібна людині і не стер її вже через 10 хвилин після зміни ситуації, йому потрібно дати зрозуміти, що саме ця інформація є важливою для нього. Я йому на це натякнути? Цю інформацію потрібно кілька разів повторити. Далі за алгоритмом: якщо повторюється, значить важливо, мозок під час сну як вправний бухгалтер розкладе всю важливу, тобто повторення, в довготривалу пам’ять. Решту дрібних папірців-нотаток з дня, що пройшов, викине в смітник, який теж колись зітре. Все як в комп‘ютері. Мозок є звичайно потужною електромагнітною машиною і одночасно ефективною. Інформаційне сміття йому не потрібне. І так, повторення є важливим елементом для запам’ятовування і засвоєння матеріалу.

Демонструємо це все на прикладі. Спочатку вчимо 10 нових німецьких слів. Для цього я намагаюся задіяти ще й функцію слуху, коли даю учням прослухати звуки, які видають ті чи інші живі істоти чи предмети. Діти на слух мають розпізнати слово, просто вгадати. В такий спосіб включається самий перший еволюційний механізм розпізнавання звуку (стратегія виживання). Для того, щоб істоті будь якого біологічного виду врятуватися і вижити, потрібно добре чути небезпеку чи загрозу. Як тільки вона чує звук, першим реагує кора мозку, яка містить рецептори звукових хвиль. Відразу активуються альфа хвилі, навіть якщо до цього особа перебувала в напівсонному (транс) стані з його тета-хвилями. Коли мозок  активований, пишемо на дошці почуті слова. Це вже включає зорову пам’ять. Особливо добре, щоб учні самі писали нові слова на дошці і в зошиті, бо що написане власною рукою, записується відразу на ті нейронні мережі, які пов’язані з записом інформації.

Коли процес вивчення написання слів завершено, прошу дітей відсканувати все записане зошитах очима. Даю для цього кілька хвилин. Коли бачу, що більше вже не запам’ятають, прошу закрити їхні записи і роздаю кожному чисті аркуші паперу. Прошу на них написати кожен своє ім’я. Далі знову запускаю по черзі звукові версії слів як-то звуки гавкання пса, мукання корови чи кукурікання півня. Учні отримують завдання написати з пам’яті слова, які відповідають цим звукам, німецькою. Важливо пояснити дітям, що йдеться не стільки про тест для вчителя, але радше для них самих, щоб вони могли перевірити наскільки добре працює їх пам’ять.

Як тільки останнє слово записано, прошу здати аркуші зі словами мені. Далі пропоную дітям помінятися зі мною ролями і стати кожен на своєму місці вчителем. Для цього знову роздаю же записи зі словами кожен іншому учню-«вчителю». Кожен отримує завдання перевірити правильне написання слів «з пам’яті» і поставити за роботу відповідну оцінку. Для цього всім знову дозволено користуватися їх записами. 

Як тільки останній учень справився з перевіркою, знову збираю аркуші, щоб повернути їх власникам такого самотесту. Тепер кожен може побачити де зробив помилку, яке слово забув і яке переплутав. Відбувається одне повторення слів за іншим. Змінюється лише ракурс погляду на слова. 

Я впевнена, що гіпокампус вночі матиме з чим працювати. На наступному уроці перевіримо, що він нам залишив, тобто що з короткотривалої переписалося в довготривалу пам’ять.

Спробуйте! Успіхів!