Автор: Ольга Самборська
Берлін, 6 листопада 2025 року
Урок біологіі. Розбираємо нервову систему. Порівнюємо реакцію тіла на стресс і на спокій, тобто як функціонує симпатикус в парасимпатикус. Прошу дітей пригадати як вони проживали канікули і які емоції спостерігали, як реагувало тіло. Завдання зрозуміле і ніби безвинне, але, про що я дізнавалася від дітей, мене трохи струсило. Зараз вже можу поділитися цим. Анонімно звісно. Думаю, таке може трафити кожного.
Юначка прожила великий стрес на канікулах. Оскільки проживає в центрі прийому біженців, то і стрес був з нею там. Вона споживала алкоголь і ще якісь там субстанціі. Робила дурниці у зміненому стані, мала проблеми з охороною центру для біженців. Мала і депресію і часто плакала. Коли я запитала, що слугувало цьому, відповідь була проста: мене залишив хлопець. Юначці 16 років. Як залишив? Заблокував всюди. На що я мала сказати цій молодій душі переді мною? Те, що соціальні медіа і мессенджери стали автобанами почуттів і на яких їздити дуже небезпечно? Чи те, що там з тобою можуть зробити все що завгодно: збити, поранити, обʼїхати і поїхати далі, не викликавши навіть швидку? Чи те, що хлопці за прикладом порад з тих же медія вчаться «гвалтувати», виключати емоції або пікапувати. Зупинився, підвіз трішки, скинув на півдорозі і заблокував. Я ніколи не вникала в юнацький світ аж так глибоко, поки моя учениця не розповіла мені про це. Я дивилася на її виснажене переживаннями обличчя і не знала, що їй порадити. Якби вона була сформованою жінкою, то дала б їх кілька практик відпускання, але переді мною було ще незріле, але вже пізнавше життя дитя. Каже: «я вже звикла до нього і не можу перестати думати».
Що мені було сказати на це? Те, що розумію, бо сама проходила таке. Блокада – є чи не найжорстокішим способом психологісного терору. Це так, ніби тебе позбавляють сили при наявності сильного тіла. Одним кліком кнопки «блок» на скляному екрані робиться віртуальний постріл в серце, якому бракуватиме кисню, в мозок, якому бракуватиме пояснень, в тіло, яке вже не може нікуди рухатись. Звісно, що після віртуального пострілу ніхто не стікатиме кровʼю, але почуттями, особливо тими болючими, про які розповіла юначка на уроці.
Той факт, що вона наважилась розповісти про своє емоційне горе, вказує що вона виплутається з цієї засідки. Єдине, що я могла порадити своїй учениці це спілкуватися «вживу», без мессенджерів, які наставлені як віртуальні пістолети. Соціальні мессенджери вже давно не засіб спілкування, але маніпуляціі і різних видів емоційного насилля від слабаків, спроможних вплутати в свою павутину, вприснути свою отруту, натиснувши кнопку «блок» і зникнути бо на меті вже інша жертва.
Отак ми розібрали нервову систему. Учні зрозуміли, що в стані стресу тіло шукає вихід: боротися або втікати. Блок позбавляє можливості боротьби. Залишається втеча в алкоголь. Коли зрозуміти цей механізм, можна перевести себе зі стану стресу в пара симпатичний стан. Дихання. Вправи. Розмови…от і поговорили.
