Піджак

Автор: Ольга Самборська

Берлін, 14 вересня 2025 року

Піджаки люблять манекенів. А ще вони люблять президентів, хоча є президенти, які не люблять піджаків. Піджаки – це ознака стилю, відмітка структурованого суспільства і візитна картка статусу. В західних суспільствах піджаки – ознака приналежності до класу високопосадовців, заможних людей, які можуть дозволити собі дорогий костюм від відомої фірми одягу. Ті, хто не може собі цього дозволити чи за статусом не конче мусить носити піджака, взагалі не має його в гардеробі. Зовсім молоде альтернативне покоління „я не знаю, хто я» в особі того чи іншого його представника може придбати стильного піджака в секонхенді і носити його поверх спортивного одягу як данину елегантності. 

Дітям вже змалечку прививають звичку виглядати стильними. Інколи навіть в садочок їх виряджають на свята в костюмчиках, в яких вони виглядають як малі денді. Мама-кутюр’є, яка бачить в синові принца, не омине придбати чи пошити йому як найпривабливіший аутфіт, який залишиться на світлинах і в пам’яті на все життя. Ці перші спроби виглядати як дорослі вуйки є милими і привабливими для стороннього ока, яке ловить в дитячих модних шоу на шкільних лінійках кайф як на показі мод . Мене завжди тішили такі викрутаси фантазії батьків, яка втілювалася в дітей-моделей через вичурний одяг. 

Це все я пишу про Україну і її традиції вдягання дітей на свята. Німеччина дещо остудила політ моєї фантазії на рахунок втілення її у вдягання дитини на офіційні заходи в школі чи де-інде. Моя перша спроба вдягнути мою доньку на перше вересня в німецьку школу в перший рік після переїзду в Берлін закінчилася повним фіаско. Донька повернулася додому зла і розчарована. Навіть більше, їй було неприємно виділятися з маси буденно вдягнених на перше вересня дітей різних вікових категорій. З того часу, я вже не заморочуюсь на тему одягу для школи. Як пішов, так прийшов, хоч в скафандрі, ніхто нічого не скаже і не помітить. 

Коли ж я почала працювати з українськими дітьми-біженцями, яких викинуло  штормом війни на висушені болота Берліна, то тема одягу дітей знову пригадалася. Першого вересня на українських учнях відчувався дотик традиції до вишуканості одягу на святах. Костюмчики з метеликами, білі сорочечки і блузочки, стильні туфельки і такі ж стильні зачіски. Все охайно і зі смаком підібрано. Все пасувало, блищало, вражало. Це був перший рік навчання після повномасштабного вторгнення Росії в Україну в 2022 році.

Пройшло три роки. 2025 рік. Знову перше вересня. Картина змінилася. Батьки з України вже зрозуміли, що святковість тут не особливо шанується, і перестали аж так перейматися виглядом дітей на шкільних святах. Та і шикувати особливо не було  з чого. Соціальні забезпечення для українських біженців – не така вже й велика каса для шикарних аутфітів. Я теж перестала звертати увагу на одяг учнів. Це сталося через те, що вони поступово ставали однорідною масою джинсів, футболок, кепок і мобілок. 

І лише один учень на початку шкільного 2025 року привернув мою увагу. Це був хлопчина з західної України, приємний, симпатичний, розумний. Та привернув він мою увагу не цими характеристиками, але тим, що мав на собі піджака, який зовсім не відповідав його розмірам. Куці рукава були десь на сантиметрів 20 коротші від норми, тобто від зап’ясть. Оскільки хлопчина був досить щуплим, то жакет ще якось сидів на його худорлявому тілі. Відчувалося, що вже стискало йому в плечах і до пояска бажано було б мати трохи більше сантиметрів. Та хлопець видавалося зовсім цим не переймався. Він ніби зрісся з цим куцим піджаком. З-під коротких рукавів визирала темно-синя сорочка ділового стилю. Вона була його розміру, що відвертало від зрадливої неправильності на ньому. 

Я довго спостерігала за ним на уроці, потім на перерві, потім знову на уроці. Цей піджачок, до речі сірого кольору, не давав мені спокою. Я допустила, що це був одяг ще з 2022 року, якого батьки очевидно взяли з собою під час втечі з України. Зовсім малоймовірно, щоб вони купували його в Берліні. Піджак для школи був важливим елементом гардеробу школяра в Україні. Ним він і залишився в іншій країні. І навіть якщо не має змоги купити інший згідно розміру через обставини, що склалися в українських біженців, то вдягається піджак того розміру, який є, але вдягається. І це не засуджується, не осміюється, але викликає у мене повагу.

Мені подумалося, а чому б Президенту Зеленському на зустріч з Президентом Америки Трампом для їхньої бульварної преси не вдягнути такого піджака з вкороченими рукавами як символ вкороченого дитинства наших українських дітей? Дитинства, яке зупинилося травмою війни в 2022 році. Як цей куций піджачок травма війни тиснутиме на їх психіку все їх подальше життя, обмежуючи у всьому. Чи може освідомити світ, яку травму доводиться проживати дітям війни? Наразі вони її не помічають так само, як і цей хлопчина в куцому піджачку з 2022 не помічав, що виглядає комічно, не в нормі, не за шаблоном. Знаю, що пізніше травмовані діти не помічатимуть, що різнитимуться від інших своєю імпульсивністю і напруженістю, обмеженою спроможністю переживати звичайний стрес. Знаю також, що будуть винагородженні неабиякою творчістю, талантами і схильністю до глибиною відчування світу. Таку стратегію виживання для них  винайшла природа, щоб вирівняти їх з іншими, не травмованими. Травму ж ніколи не вирівняти, не забути, не вилікувати. Їх можна лише носити як куций піджачок, зростися з нею як з ним. Така сучасна мода на війну і її наслідки.