Позначка: <span>українці в Берліні</span>

знову історія.
Дзвоник у двері. Такий напружений. Німці так не дзвонять. Занадто субтильні. Виглядаю обережно з-за дверей у бік вхідних. Ну звісно, хто б ще це міг бути – ДГЛ (DHL), місцева служба доставки пакетів. Червоно-жовті доставники вже несуть купу дрібних пакетів. Нічого не замовляла, а то і взагалі ігнорую цю безглузду онлайнову гістерію як невиправдане вихолощення ресурсів, людських і природніх. Та пакети сусідів доводиться інколи забирати, коли ті відсутні.

Чекаю на розвиток ситуації.

Радісний настрій важко було не помітити. Та і трійка молодих зовсім не приховувала свого захоплення. Вони були в захваті від того, що просто їхали двоповерховим автобусом. «Персональная двохэтажнаятачка!» – вигукнув на високих тонах один. «Я в Париже тоже на таком каталась!» – підхопила його тон дівчина позаду. Далі вони ніби змовившись витягли з кишені свої мобільні телефони, щоб сфотографувати бачене з другого поверху.