Про трансгенеративну травму, яка передається від травмованих до їх наступних поколінь, взагалі мовчанка. І добре, якщо найгірші її прояви у залежностях (паління, алкоголь) вдається подолати. Якщо ні, то кривоозерський цвинтар приймає всіх і в молодому віці. Вмер та й вмер. Поплакали й забули.
Травму не можливо забути, поховати, відспівати в церкві. Вона як міна сповільненої дії тікає від одного покоління до іншого. І де вона вибухне, знають лише гени та їх покровителька епігенетика.
Гасенгайдештрассе, кожного разу бачу там сидячого на лавці під укриттям старого безхатченка з книжкою в руках. Незалежно від берлінської погоди з її разючими амплітудами температур він, тепло вдягнений, сидить і читає. На носі окуляри інтелігента, одяг безхатченка і рюкзак для речей негайної необхідності. Все. Та не все.
Автор: Ольга СамборськаБерлін, 11.04.2025 Квітневий ранок. Без квітів, без тепла, без сонця. Морозне повітря пронизує до кісткового мозку. Відчуття, що думання в такий спосіб отримало ще один мозковий центр. Все сприймається тонше, глибше, чуттєвіше. Ранково-прогулянковою променадою, якою миContinue reading
Не те, що б в Берліні не було горняток для кави. Син знає, що люблю Лондон і люблю сюрпризи з подорожей. В нас заведено привозити подарунки з подорожей, хоча їх ніхто спеціально не замовляє. Заведено не приходити в гості з порожніми руками. Заведено робити подарунки просто так, бо так було заведено в нас вдома. Я привезла це з собою, тягала всюди по всіх станціях свого тимчасового перебування. Не завжди, проте отримувала розуміння такої моєї поведінки.
знову історія.
Дзвоник у двері. Такий напружений. Німці так не дзвонять. Занадто субтильні. Виглядаю обережно з-за дверей у бік вхідних. Ну звісно, хто б ще це міг бути – ДГЛ (DHL), місцева служба доставки пакетів. Червоно-жовті доставники вже несуть купу дрібних пакетів. Нічого не замовляла, а то і взагалі ігнорую цю безглузду онлайнову гістерію як невиправдане вихолощення ресурсів, людських і природніх. Та пакети сусідів доводиться інколи забирати, коли ті відсутні.
Чекаю на розвиток ситуації.
Ольга Самборська Берлін, 14 грудня 2024 Переходжу з електрички «Нойкьольн» до одноіменної підземки. Для цього потрібно спуститися вуличкою вздовж метро. Вдихаю берлінське стисле від газів повітря. Мої очі-навігатори, звиклі до гуглеподібних мап міста, мітять траєкторіюContinue reading
Дядя з синичкою Автор: Ольга Самборська Берлін, 14.09.2024 На початку уроку перед знайомством з дітками з України, яких Берлін прийняв як біженців, я прошу вибачення від імені старшого покоління у них за війну, за понівеченеContinue reading
Її від натовпу відрізняв нетиповий головний убір. Вірніше два головних убори. Вродливе обличчя обрамляла щільно прикладена навколо нього чорна як смола арабська хустка. А зверху її голову утепляла щільно натягнута в‘язана зимова шапка кольору карамелі або верблюда-камеля. Така собі арабсько- європейська мода, яка добре вписується в берлінський мігрантсько-німецький колаж традиційних і нетрадиційних виглядів-аутфітів. Її трохи, на перший погляд, нездалий образ з двома головними уборами підкреслював природну арабську красу. Чорні виразні очі зі світлом відкритості до світу завершували контраст обличчя, який вже вималювала чорна хустка – ознака вірності ісламу. А в‘язана шапка ставила крапку на образі, виказуючи перебування арабки в холодному світі європейців.
