Сила асоціацій.
Як можна, живучи більше дв
оків для пам”яті – то доля секунди, яка миттєво перенесить тебе в твоє південно-українське місто з його похоронними процесіями, відспівуваннями мертвих спочатку вдома, потім в церкві, потім на цвинтарі, потім на дев”ять, сорок, дев“яносто, рік, два роки, три рокі і так до того моменту, поки душа покійного попросить її відпустити в часі. Українськ
а культура трауру ввійшла в мою підсвідомість так глибоко, що найдрібніша асоціація з поминальними атрибутами може перетворити день на ніч, виключити сонце і включити депресію.
Ще змалечку я важко пе
реносила траурні мелодії духових оркестрів. Завдяки цій “музиці” в місті всі знали, що йде похорон і особливо знали, звідки він йде. Мешканці обговорювали хто помер, виходили дивитися на вулицю, коли йшла процесія з вінками, машиною, родиною позаду. Пам”ятаю, як я боялася цих буденних похоронних процесій. Зачувши бодай один траурний звук, що означав процесію “на трасі”, яка проходила повз н
аш будинок, я бігла сховатися в хату під ліжко, попередньо зачинивши всі вікна, двері, отвори, комори, сараї, погріб, калітки. Так робити наказувала мама, щоб смерть ненароком не вскочила до нас на подвір”я. Але вона всеодно пізніше якимось чином вскочила, забравши з собою всю родину. Я тоді вже не жила вдома. Мабуть хтось лишив вікритою калітку.
Я більше не хотіла по
вертатися до міста, де смерть ходить вулицями. Натомість я знайшла собі місто, де зі смертю і трауром обходяться по-іншому. Їх не пускають в квартири. Їх не показують на вулицях. Все відбувається в спеціально відведених для поховання померлих закладах. Померла людина ніколи не повертається мертвою в квартиру, де вона жила. Її оплакують лише в церкві або відкразу на цвинтарі або крематорії. А траур і пов”язані зі смертю рідних травми і депресії опрацьовують в психотерапевтичних консультаціях.
Але іноді як сьогодні на вулиці можна побачити купу штучних вінків з написаними чорною тушшю іменами. Так турецьке населення міста святкує відкриття своїх ґешефтів. Хто підтримує новостворений бізнес, той купує вінок і пише на ньому своє ім”я як подарунок стартуючому магазину. Їм і на думку не може прийти, що комусь ці квіти можуть погасити сонце цього дня.
