Сила асоціації. Траур.

Сила асоціацій.Bild könnte enthalten: Blume

Як можна, живучи більше дв

адцяти років в місті без поховальних вуличних церемоній, одного разу не завмерти на місці, побачивши на вулиці просто неба купу вінків, букетів з написаними чорною тушшю іменами? Саме завмерти, бо двадцять р

оків для пам”яті – то доля секунди, яка миттєво перенесить тебе в твоє південно-українське місто з його похоронними процесіями, відспівуваннями мертвих спочатку вдома, потім в церкві, потім на цвинтарі, потім на дев”ять, сорок, дев“яносто, рік, два роки, три рокі і так до того моменту, поки душа покійного попросить її відпустити в часі. Українськ

а культура трауру ввійшла в мою підсвідомість так глибоко, що найдрібніша асоціація з поминальними атрибутами може перетворити день на ніч, виключити сонце і включити депресію.
Ще змалечку я важко пе

реносила траурні мелодії духових оркестрів. Завдяки цій “музиці” в місті всі знали, що йде похорон і особливо знали, звідки він йде. Мешканці обговорювали хто помер, виходили дивитися на вулицю, коли йшла процесія з вінками, машиною, родиною позаду. Пам”ятаю, як я боялася цих буденних похоронних процесій. Зачувши бодай один траурний звук, що означав процесію “на трасі”, яка проходила повз н

Bild könnte enthalten: eine oder mehrere Personen, Personen, die stehen, Blume und im Freien

аш будинок, я бігла сховатися в хату під ліжко, попередньо зачинивши всі вікна, двері, отвори, комори, сараї, погріб, калітки. Так робити наказувала мама, щоб смерть ненароком не вскочила до нас на подвір”я. Але вона всеодно пізніше якимось чином вскочила, забравши з собою всю родину. Я тоді вже не жила вдома. Мабуть хтось лишив вікритою калітку.
Я більше не хотіла по

вертатися до міста, де смерть ходить вулицями. Натомість я знайшла собі місто, де зі смертю і трауром обходяться по-іншому. Їх не пускають в квартири. Їх не показують на вулицях. Все відбувається в спеціально відведених для поховання померлих закладах. Померла людина ніколи не повертається мертвою в квартиру, де вона жила. Її оплакують лише в церкві або відкразу на цвинтарі або крематорії. А траур і пов”язані зі смертю рідних травми і депресії опрацьовують в психотерапевтичних консультаціях.
Але іноді як сьогодні на вулиці можна побачити купу штучних вінків з написаними чорною тушшю іменами. Так турецьке населення міста святкує відкриття своїх ґешефтів. Хто підтримує новостворений бізнес, той купує вінок і пише на ньому своє ім”я як подарунок стартуючому магазину. Їм і на думку не може прийти, що комусь ці квіти можуть погасити сонце цього дня.

Bild könnte enthalten: Personen, die stehen
Kommentare
Alla Mulyavka Так, культури у всіх різні.. І це зазвичай добре..
Там же наче нема траурних чорних стрічок, а просто букети з іменами ?

1

Verwalten

Nadija Khanina hat geantwortet3 Antworten

Ирина Василевская Тi самi вiдчуття з дитинства 😔

1

Verwalten

Belodumova Natali Особливо,коли мій будинок був напроти кладовища…(((

1

Verwalten

Samborska Ol’ha Belodumova Natali не знаю, як людська психіка це може витримувати.

Verwalten

Belodumova Natali Були малечею,не переймалися.Навіть гралися на кладовищі.Коли підросли,моторошно було…

Verwalten

Samborska Ol’ha Для мене на все життя залишиться загадкою, як можна було додуматись будувати школу коло цвинтаря. Я завжди старалася ходити провулком Шкільним до школи, шоб оминати цвинтар або не напоротися на похорон.
Spread the love
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  

Schreibe einen Kommentar