Кара.

Автор: Ольга Самборська, Берлін, 10.04.2020

Фото автора.

Тільки-но знайшла корінне значення і походження німецької назви страстної п’ятниці “Карфтайтаг”(Karfreitag) від давньонімецького “кара”, яке очевидно вказує або на кару божу, або на кару як страту Ісуса Христа на Голгофі, згадала міських ворон чи граків, які каркають у вухо кожного дня, передаючи звуки землі-матінки як попередження про кару. Виклавши пост про це на фейсбука, заспокоїлась, бо знала, що сьогодні буде чи не найтихіший за весь рік день. Цього дня на державному рівні заборонені всі розважальні заходи, зачинені всі магазини, навіть продовольчі. Підморгнула своєму псові і ми пішли на наш ранковий вигул.

Кройцберг привітав нас прохолодним чистим повітрям, глибоко-блакитним небом зі сонячною латкою на ньому. Ми попрямували у бік парку. Бігуни ще сплять. Всі авта на парковках. Я тішилася тихим ранком і не підозрювала, що за хвилину я вже дізнаюся дійсне значення слова “кара”, яке принесло мені стрімке “кар-рр” за моєю спиною. Вже наступної митті я побачила перед собою чорного хвоста великого птаха, який щойно пронісся наді мною і моїм псем. Кров застигла в моїх жилах. Її зупинила пам’ять минулорічних подій, коли чорнокрилі каркуни два тижні тримали нашу родину в стані страху і стресу.

Минулорічного квітневого дня сталася подія, яка радикально змінила наше життя. Тоді ми дізналися, що навпроти нашого будинку на високій тополі між її розлогим гіллям збудували собі домівку чорні птахи. Ми про це ніколи б і не дізналися, якби одного дня їх пташеня, яке тестувало себе на силу своїх крил, не залетіло до нас на балкон і якби наш бравий охоронець-пес миттєво не скочив на нього, позначивши свою територію сильним гавканням. У відповідь він почув не менш сильне каркання батьків чорного пташеняти, які спостерігали за потугами свого малого вибратися з балкону безкрилих сусідів. Тест на крила їх дитинча не здало. 

Почувши неладне, я вибігла на балкон і помітила в масивних лапах мого кавказця прим’яте пташеня. Пес мабуть і сам був заскочений, бо ще ніколи жодна пташка не була його здобиччю безпосередньо так близько до його очей. Помітивши його розгубленість, я автоматично вхопила чорний пір’яний клубок і виклала за межі балкону. Оскільки ми живемо на першому поверсі, то пташеняті потрібно було лише в якийсь спосіб зробити крила. Поки я заспокоювала розчуленого пса, мене акустично атакували птахи-батьки. Вони вчинили такий лемент, що мені видaлося, що зараз на цю подію злетілося все паркове птаство. Керуючись інстинктом самозбереження, я заштовхала пса в квартиру і через балконне скло спостерігала за поведінкою розчулених птахів. Як вони запровадили своє дитя до гнізда, як вони розібралися з тим, що сталося, хто був винним в тому, що пташеня потрапило в небезпеку на людський балкон, мати чи батько, і хто кого звинуватив, мені невідомо. Знаю, що вони ще довго між собою розбиралися. 

Коли ж врешті все стихло, ми пішли зі псем на вулицю, що випорожнити йому те, що зі страху-шоку виробилося в його сечовому міхурі. На вулиці купався в зелені квітневий день. Звичним маршрутом ми рушили до парку. Раптом повітряну тишу зеленого дня розрізав різкий звук «боінга в пір’ях». Над повільно ступаючим шерстявим образом мого пса пронеслася чорна птаха, дзьобом розрізаючи простір перед собою, а чорним хвостом складаючи V-знак, символізуючи пересторогу-перемогу. Я відразу впізнала участників карколомної сцени на балконі, які дали нам зрозуміти, що кара, помста, переслідування не забарилися чекати. Ці три слова пізніше станують кожноденною реальністю і для мене,  і для пса. 

Пізніше я дізнаюся, що ці птахи в чорних фраках і сірих сорочках, яких величають граками, вже стали повноцінними мешканцями міста. Вони захоплюють паркові ареали поблизу торгових центрів, з мережею кафе і ресторанів, де завжди можна або знайти залишки їжі в смітниках, або нахабно її красти безпосередньо з тарілок, базарів, прилавків, балконів.

В квітні-травні граки заняті виводом граченят. В цей час двоногі і дворукі мешканці міста під особливим прицілом птахів, бо є потенційною небезпекою для ще неопіреного на самостійне життя молодого покоління граків. З метою охорони пташинно-родинної території граки кидаються на тих, хто їх найбільше дратує. Можуть клюнути в тім’я. Підлітають завжди ззаду, вказуючи хто та цьому ареалі є самим підлим господарем. Берлінці б’ють на сполох, але захисники тварин не дозволяють вирішити проблему. Рушити гнізда не можна, як не можна і позбутися цих хижаків. 

Так сусіди-граки вели слідкування за нами довгих два тижні. Тоді в мене виділилася річна доза  запасів адреналіну-кортизолу. На вулицю виходила виключно з парасолькою в будь-яку погоду, намагаючись захистити себе і пса від каркаючого бомбардування аж поки одного дня ці птахи втратили до нас зацікавленість. Ми зрозуміли, що їх чадо-чудо в пірцях нарешті стало на крило і позбавило їх обов’язку моніторувати територію. Ми видихнули і забули за балконний інцидент, кожноденний конвой з мигалкам «чорного ворона». 

Пройшов рівно рік. Сьогодні мої сусіди-каркуни нагадали про себе. Це означає, що наступні тижні нас чекає повторення серіалу «Ходіння по муках». Не знаю, як буде цього карантинного разу, коли граки мають недостатньо злачних місць для поживи. Парки вже не залишають за собою недоїдків органічної їжі, бо грилювання-пікніки заборонені. Кафе і ресторани зачинені. Картопля-фрі з майонезом і кетчупом стала дефіцитом, бо точки швидкого фаст-фуду запечатані. Кебаби-фалафели-шварми з їх глютеновим соусом і засмаженим м’ясом днем з вогнем не знайти. Рівень агресії птахів може бути не меншим такого запертого в чотирьох стінах на паску берлінського мультикульрнуго мультиетносу. Атаки чорнокрилого птаства можуть бути непередбачувано небезпечними. 

За що ж така кара?

Залишити відповідь