A little bit of empathy EN (see below)
Ein wenig Einfühlungsvermögen (sehe unten)
Маленька емпатія (UA)
Автор: Ольга Самборська
Берлін, 9.09.2023
Ми прогулювалися зі псом звичною для нас дорогою. Я вигулювала пса, а пес мене. Звична знайома до кісток обом дорога. Для пса важливе спілкування зі своїми родичами по лапах. Мені важливі знайомства з їх власниками. У великому місті не є самозрозумілим заговорити на вулиці з незнайомцем. Вигулюючи пса, таку нагоду просто не оминути. Пес вже попередньо пронюхує чим пахне пес і відповідно його господар. Зі злими стрічними ми ніколи не знайомимося. Пес дає мені сигнал вискалом своїх зубів, що цього типа варто оминути.
Як правило коли хімія між псами спрацьовує, спрацьовує і хімія між їх власниками. Так через свого пса я отримала багато гарних знайомих, з якими ми перетинаємось на вулиці. Поки між собою спілкуються пси, спілкуються між собою і їх власники. В емпатичних господарів такі самі емпатично-симпатичні пси.
Я раніше думала, що знаю все про емпатію як людську, так і псячу. Сьогодні я відкрила для себе ще один її вираз, який довів мені, що я про неї, емпатію, ще зовсім мало знаю.
Я зрозуміла це, коли ми вчергове прогулювались знайомою дорогою. Назустріч йшли різні псячо-чоловічі пари. І раптом одна привернула мою увагу. Пес старшого віку з господаркою молодшого випадали з загального скриншоту вулиці. Пес кульгав на передню лапу і виглядав досить нещасливо. Господарка під час зустрічі пояснила, що її пес вже дуже старий. Я теж поділилася, що молодість мого пса давно позаду. Думаю, що те саме сказали один одному пси. Вони ретельно обнюхали один одного, щось ще переповіли і після загально прийнятого ліміту часу, відведеного на такі знайомства, ми рушили далі.
Перші кроки мого пса на відході від цього знайомства видалися мені дивними. Мій пес так само як щойно перестрітий нами пес почав кульгати на одну передню лапу. Я не повірила своїм очам. Поки я сканувала його кроки, мій пес і далі рухався, кульгаючи на одну передню лапу. «Це не можу бути правдою!» – подумки вигукнула я. Я навіть засумнівалася, чи він раптово не поранився. Але це було правдою. Вона була в тому, що мій пес настільки включив свої дзеркальні нейрони до свого нового старого знайомого, що повністю перейняв його кульгання на себе. Я не знаю, чи перестав в цей час кульгати пес, який пішов в інший бік після нашої зустрічі. Так чи інакше, йому певно стало легше. Я впевнена в цьому, тому що багато разів переживала моменти, коли мій друг-пес забирав мій біль на себе. Після спілкування з ними я завжди топ-фіт. Я називаю за це його моїм волохатим ангелом-охоронцем. Сьогодні додалася ще одну його здатність: переймати біль або ваду іншого на власне тіло. Коби кожен мав таку здатність бути лікарем-емпатом.
A little bit of empathy
Author: Olha Samborska
Berlin, 9.09.2023
We were walking with the dog along our usual path. I was walking the dog, and the dog was walking me. It was a familiar path, familiar to both of us. For the dog, communication with his pawed relatives is important. For me, it is important to meet their owners. In a big city, starting talking to a stranger on the street is not a matter of course. Walking a dog, such an opportunity simply cannot be avoided. The dog has already sniffed out the smell of the owner and the dog. We never get to know malicious strangers. The dog gives me a signal by baring his teeth that this kind of person should be avoided.
As a rule, when the chemistry between dogs works, the chemistry between their owners also works. So through my dog, I have made many good friends with whom we cross paths on the street. As long as dogs communicate with each other, their owners communicate with each other as well. Empathetic owners have the same empathetic and sympathetic dogs.
I used to think I knew everything about human and animal empathy. Today, I discovered another expression of empathy that proved to me that I still know very little about it.
I realized this when we were walking along a familiar road once again. Different dog and man couples were walking toward us. Suddenly, one of them caught my attention. An older dog and its owner stood out from the general street scene. The dog limped on its front leg and looked quite unhappy. During the conversation, the owner explained that her dog was very old. I also shared that my dog’s youth was long gone. I think the dogs said the same thing to each other. They sniffed each other thoroughly, told each other some more, and after the generally accepted time limit for such acquaintances, we moved on.
My dog’s first steps away from this acquaintance, seemed strange to me. My dog, just like the dog we had just met, began to limp on one front paw. I could not believe my eyes. As I scanned his steps, my dog continued to move, limping on one front leg. “This can’t be happening!”, I exclaimed in my mind. I even wondered if he had suddenly hurt himself. But it was true. The truth was that my dog had so attuned his mirror neurons to his new old acquaintance that he had completely adopted his limp. I don’t know if the dog stopped limping at that point because after our encounter he went the other way. Either way, he definitely felt better. I’m sure he did because I’ve often seen my dog friend take on my pain. I always feel great after such contact. That’s why I call him my hairy guardian angel. Today, he has gained another ability: He can transfer someone else’s pain or condition to his own body.
If everyone had this ability, everyone would have become an empathic healer for loved ones.
—————————
Ein wenig Einfühlungsvermögen (De)
Autorin: Olha Samborska
Berlin, 9.09.2023
Wir waren mit dem Hund auf unserem üblichen Weg unterwegs. Ich ging mit dem Hund, und der Hund ging mit mir. Es war ein vertrauter Weg, vertraut für uns beide. Für den Hund ist es wichtig, mit seinen Pfotenverwandten zu kommunizieren. Für mich ist es wichtig, ihre Besitzer zu treffen. In einer Großstadt ist es nicht selbstverständlich, mit einem Fremden auf der Straße ins Gespräch zu kommen. Wenn man mit einem Hund spazieren geht, kann man eine solche Gelegenheit einfach nicht vermeiden. Der Hund hat den Geruch des Besitzers und des Hundes bereits erschnüffelt. Wir treffen nie auf böse Fremde. Der Hund signalisiert mir durch Fletschen der Zähne, dass man diesen Typen meiden sollte.
In der Regel gilt: Wenn die Chemie zwischen Hunden stimmt, stimmt auch die Chemie zwischen ihren Besitzern. So habe ich durch meinen Hund viele gute Bekannte gefunden, mit denen wir uns auf der Straße begegnen. Solange Hunde miteinander kommunizieren, kommunizieren auch ihre Besitzer miteinander. Einfühlsame Besitzer haben ebenso einfühlsame und sympathische Hunde.
Ich dachte immer, ich wüsste alles über Empathie, sowohl bei Menschen als auch bei Hunden. Heute entdeckte ich eine andere Form der Empathie, die mir bewies, dass ich noch sehr wenig darüber weiß.
Das wurde mir klar, als wir wieder einmal eine bekannte Straße entlanggingen. Mehrere Hunde- und Menschenpaare kamen uns entgegen. Plötzlich erregte eines von ihnen meine Aufmerksamkeit. Ein älterer Hund und sein Besitzer stachen aus dem allgemeinen Straßenbild heraus. Der Hund hinkte auf seinem Vorderbein und sah ziemlich unglücklich aus. Während des Gesprächs erklärte die Besitzerin, dass ihr Hund schon sehr alt sei. Ich erzählte auch, dass mein Hund schon lange nicht mehr so jung war. Ich glaube, die Hunde sagten sich gegenseitig dasselbe. Sie beschnupperten sich ausgiebig, erzählten sich noch etwas, und nach der allgemein üblichen Zeitspanne für solche Bekanntschaften zogen wir weiter.
Die ersten Schritte meines Hundes weg von dieser Bekanntschaft, kamen mir seltsam vor. Mein Hund begann, genau wie der Hund, den wir gerade getroffen hatten, auf einer Vorderpfote zu hinken. Ich konnte meinen Augen nicht trauen. Während ich seine Schritte abtastete, bewegte sich mein Hund weiter und humpelte auf einem Vorderbein. “Das kann nicht wahr sein!”, rief ich in Gedanken aus. Ich fragte mich sogar, ob er sich plötzlich verletzt hatte. Aber es war wahr. Die Wahrheit war, dass mein Hund seine Spiegelneuronen so sehr auf seinen neuen alten Bekannten eingestellt hatte, dass er sein Hinken komplett übernommen hatte. Ich weiß nicht, ob der Hund zu diesem Zeitpunkt aufgehört hat zu hinken, denn nach unserer Begegnung ging er in die andere Richtung. So oder so, er fühlte sich auf jeden Fall besser. Da bin ich mir sicher, denn ich habe schon oft erlebt, dass mein Hundefreund meine Schmerzen auf sich genommen hat. Nach einem solchen Kontakt fühle ich mich immer topfit. Ich nenne ihn deshalb meinen haarigen Schutzengel. Heute hat er eine weitere Fähigkeit hinzugewonnen: Er kann den Schmerz oder den Zustand eines anderen auf seinen eigenen Körper übertragen. Hätte jeder diese Fähigkeit gehabt, wäre jeder ein empathischer Heiler für Angehörige geworden.
