“ланцюжок покупець-супермаркет-банк-клієнт розірвався?”

  • Як, Ви скасували вино теж? Та цеж було найважливіше! – майже зверескнула жінка біля каси в берлінському супермаркеті.

    Чергу пересмикнуло спочатку від несподіванки, а потім від сміху. Регіт перекинувся на паралельну чергу біля іншої каси. Я сміялася теж, але гірко. Я думала, щоб зробила на місці цієї жіночки я, якби в мене в гаманцю не виявилося готівки, а мій банк, карткою і послугами якого я користуюся, раптово перестав працювати і ланцюжок покупець-супермаркет-банк-клієнт розірвався?

    Починалася сцена досить звично.

  • Буду платити карткою, – повідомила покупець і встромила свою банківську картку в карткочитач.

  • З задоволенням, – відповів касир завченим тоном. Я часто дивуюся терпінню касирів в берлінських супермаркетах. Особливо я ними захоплююсь, коли стою начерзі, а німець попереду поволі спочатку спаковує весь дрібний накуп в свою торбу, і лише коли весь товар з касового конвеєру в”їхав у його власність, він так само поважно починає шукати гаманець, а знайшовши, поважно шукає спосіб оплати. Весь цей процес безпискно спостерігає касир, а з ним і черга. Для моїх українських нервів це не абияке вапробування. Я роблю чомусь завжди навпаки: спочатку готую гроші або картку для оплати, а потім, поки відбувається процес оплати, спаковую все туди, куди належиться. Але німець вперто робить навпаки і полоще мої нетерплячі українські нерви.Так само було і зараз.
    Жіночка спакувала все у величезну салатового кольору торбу. Потім витягла свій портіпаний в супермаркетах гаманець і заявила про спосіб оплати. Картка писнула.

  • Системні порухи, – вголос прочитала вона.

  • Дойче Банк? – риторично запитав касир, бо знав, що сьогодні вже не один покупець залишився без продуктів.

  • Але в мене зовсім не має готівки, – обурилася розгублена жінка.

  • Вибачте, але це не наша проблема, – виправдовувся касир.

    Жінка починає порпатися в гаманці, витягуючи з-поміж численних нишпорок дрібні гроші. Вона мабуть і не знала про існування такого запасу у себе. Дрібне — воно на те і дрібне, щоб про нього не думати. За її рухами уважно слідкувала черга. Мабуть кожен в думках ставив себе на місце цієї клієнтки Дойче Банку, який з якихось невідомих причин мав сьогодні проблеми у своїй системі. Назбиравши пригоршню дрібних грошей, жінка попросила покрити бодай якісь продукти. Касир слухняно послідував проханню. Тим часом жінка нехотячи витягнула вже споковане, залишивши на дні лише вино.

  • Вино теж, – кинув косий погляд касир.

  • Як, Ви скасували вино теж? Та цеж було найважливіше! – майже зверескнула жінка біля каси в берлінському супермаркеті.

Залишити відповідь