Біла каска.

Автор: Ольга Самборська

Берлін, 17.06.2019

З початком спеки берлінці обирають велосипедний спосіб пересування містом. Я теж.

На початку вулиці Гасенганде з боку Карштату біля двох в’єтнамських та індійського ресторанів завжди скупчення народу. Берлінські ресторани за якимись неписаними законами займають весь пішохідний простір, виділений пішоходам велодоріжниками. Останні в свою чергу притиснуті паркувальниками машин. В той простір напхані столи, лавки, стільці, щити-стояки з написаним меню та інше причендаля для заманювання відвідувачів. Тож голодний турист або берлінець, підігрітий палячим сонцем, не завжди може зорієнтуватись, який сантиметр дороги відведений саме йому. От і вся ця погано зорієнтована маса роїть в очікуванні зайняти бажане місце за столиком на вулиці, не звертаючи уваги на роздільну білу смугу, яка маркує велодоріжку.

Я завжди зіскакую з велосипеду, щоб не збити ненароком якогось голодного туриста. Тягну свою раму, помалу розгяняючи чоловікомух перед собою. Раптом чую голосне: “Ахтунг! Фарад вег!” (Увага, велодоріжка!”), який нагадує сирену швидкої допомоги. Переді мною шмигнув велосипед з вершницею в білій касці. За нею, на дитячому сидінні, з витріщеними очима, і теж в касці, як і водиться, сиділа мала дівчинка. Білокасниця, масивна німкення з рижим хвилястим волосям, яке розвивалося “на скаку” як кобилячий хвіст, так голосно кричала, майже верещала, що я від несподіванки зупинила свою раму. Біла каска на велосипеді просто в’їжджала в рій бажаючих повечеряти, ніскільки не сповільнюючи швидкості свого велоконя. Вона точно знала, що то її дорога і перла на всіх парах до своєї кінцевої зупинки.

Я закрила очі. Але ніякого вереску від збитих голодних туристів не послідувало. Коли я відкрила очі, велодлоріжка була порожньою. Біла каска вже була далеко від мене, від туристів.

І я зрозуміла, що коли дуже голосно кричати: “Ахтунг, Ахтунг!” і не збивати швидкості, перед тобою зникають всі перешкоди. “Як би навчитися так кричати?” – подумала і далі потягнула свого велосипеда, хоча стулений від жаху побаченого чоловікомухорій вже не заважав пересуванню по велодоріжці. “Треба купити білу каску,”- вирішила я.

Залишити відповідь