Червона єрусалимська нитка.

29. März 2019 Ольга Самборська

Єрусалим – це сходи. Сходи догори, сходи донизу, сходи між вузькими вуличками, заповненими туристами, ортодоксальними євреями і єврейками в чорно-білому вбранні, продавцями-арабами і кішками, які не бояться нікого і нічого. Останні тут як уособлення минулого волелюбства синів і дочок Ізраїля, яких ментально не зміг здолати жодний цар-іноземець. Зі всіх рабств Вавілону і Персії вийшли, але свого царя так і не знайшли, не впізнали, не визнали, розіп’яли.

Сходи привели мене спочатку до Церкви Гроба Господнього, до місця, де розіп’яли Ісуса із Назарета і де вірять лежало його замордоване тіло. Паломники звідусіль сакраментально торкаються засмальцьованої мармурової плити, цілують холодну покришку Гроба, протирають її хустками, ланцюжками або іншими дорогими душі і тілу речами з надією підібрати звідси частку цілющої енергії, взяти з собою частку святості. 

Довго тут не затримуються. Простоявши довший час на цьому святому місці, спостерігала шаленну ротацію людської маси. В темному неоствітленому прохолодному приміщені Церкви Гроба Господнього, яка більше нагадує печеру, аніж церкву візантійського обряду, не має де яблуку впасти. Воно вже давно впало, яблуко сварок і відмежування від Послання Ісуса. Місцеві повідали про інтенсивні з’ясування відносин між різними конфесіями з претензіями присвоїти кожна собі частину церкви. В різних куточках правляться служби різними мовами для прихожан різного віросповідання. Прохожу біля косо зиркаючих на мене католиків. Ксьондз польською проголошує молитву. Навколо нього як курчата коло квочки збилися віруючі поляки. Видно, що почуваються тут не зовсім комфортно, в оточені людської течії по периметру церкви. 

В іншій частині церкви, за зачиненими дверима, проходить інша служба. В прогалину між масивними дверима бачу лише застиглих в молитві прихожан. Жінки покриті хустками. Серцем відчуваю православних. Двері зачинені. Питаю місцевих служителів Божих, які в чорних рясах соваються темними переходами церкви-печери, чи можна приєднатися до служби. Даремно, не можна! Вирішую сама собі зробити службу Божу і підхожу до багатовічного образу Ісуса Христа. Запалюю куплені пообіч церкви на місцевому базарі свічки і кладу їх одна за одною в підсвічник перед образом. Їх приємний медовий запах розімліває мою свідомісіть і відчуття реальності. Кладу одну за одною за упокій всіх, кого Ісус забрав до себе і прошу Його про можливість бути на цій горі ще раз, коли Він прийде забирати свою Церкву. Серце переповнюється благодаттю і відчуттям радості від того, що одного святого дня знову зустрінуся зі всіма, за ким плаче серце. А може цей День вже настав і всі вони вже тут, лише чекають на прихід Керманича? Чекають, коли підтягнуться інші? 

Мої благовійні думки сполохує вереск зненацька підбіглого чоловіка. Агресія прискає від його щербатої англійської і постає стіною між ним і моїм мирним спілкуванням з духовним світом. “Не можна палити свічки, бо цим шкодите нещадавно відновленій мармуровій підставці під образом!” – випалює невисокого зросту представник служби церкви. Як чорний дух він насильно дмухнув на всі свічки і ті похили свої тендітні голівки в непорозумінні того, що відбувається. Як свічки в підсвічнику могли зашкодити мармуровій плиті внизу під образом, залишається незрозумілим і мені так само, як не зрозумілим є те, як може мати місце така агресія в церкві?

Не зрозумілим є те, як святе місце в центрі Єрусалима, фактичного центру віруючих різних віросповідань, перетворилося в туристичну атракцію для споглядання мармурових плит? Тепер вже дуже добре можу собі уявити, що відчував галілеянин Ісус, коли приходив сюди на прощу з батьками, долаючи десятки кілометрів від Назарету до Єрусалиму, піднімаючись кам’яними сходами до Храму і споглядаючи холодні обличчя службовців-торгашів Храму, які ладні заради наживи продати все в ньому і навколо. Людське єство, продане в рабство патогенному духу-поводирю, керується лише тим, що може здерти з іншого, загативши власну горлянку. 

Залишаю Церкву Гроба Господнього з переконанням того, щоб справжній Єрусалим на Небесах. До нього спрямовую свої очі і серце. Хочеться якомога швидше залишити місце, яке скривдило і далі продовжує кривдити Ісуса Христа. Сходи зигзагами виводять мене з пекельного осередку туристів-паломників, продавців-арабів, колихаючих свої молитви на Торі євреїв. Тепер все вверх і вверх до виходу, до свіжого повітря, до реальності. Цю реальність наближають звуки Хава Нагіли, яку награє на кларнеті вуличний музика-єврей. Кидаю йому копійчику як подяку за повернення до світу цього: не сакрального, але веселого.

Набравши повні груди єрусалимського повітря, як кулька піднімаюсь до виходу, до міста. Аж раптом хтось хватає мене за руку і насильно накидає мені на зап’ястя червону шерстяну нитку. З претензією на знання російською високий чолов’яга незрозумілої національності пояснює, що це нитка благословіння з Єрусалиму. На пластиковій склянці в його руці, заповненній червоними нитками, фіксуюю поглядом приклеєний папірець з цифрою “100”. Відразу розумію, що в склянку за пов’язану нитку маю кинути 100 шекелів (20 Євро), яких в мене просто фізично немає. Я вже видала всю готівку, бо за годину мала залишити місто до літовища. Чоловік по-циганськи дає зрозуміти, що якщо не заплатити за благословенну нитку, то благостловення не матиме дії. Кажу, що маю лише металеві Євро в гаманці. Єрусалимський циган погоджується на все. Даю те, що ще маю: 2 Євро. Таку таксу вже давно випробувала в Берліні на місцевих бомжах, яким вже давно не пристойно давати лише 50 центів і які просять на вулицях не менше 1 Євро. Зраділий благословенник радо вихвачує з моїх рук монету і ще раз щиро благословляє мою дорогу до Німеччини. 

Першого для після приїзду зі Святої землі вирядила себе до спортклубу. В роздягальні помітила на руці червону благословенну нитку. Згадала бомжа-цигана. Коли нагнулася, щоб зняти взуття, переді мною на підлозі лежали металеві 2 Євро. Навколо нікого не було. Я застигла в межичасі і межипросторі, між Єрусалимом земним і Єрусалимом Небесним. Єрусалим – це сходи, сходи догори.

Автор: Ольга Самборська, Берлін – Єрусалим

Фото автора.

Залишити відповідь