Майбахуфер

Автор: Ольга Самборська

Берлін, 9.05.2023

 9 травня, мая, Mai, May, Майбахуфер (Maybachufer).  Майбахуфер, німецька назва невеличкого базару на березі одного з каналів в Берлні-Нойкьольн, звісно немає нічого спільного з Маєм, також ні з іменем відомого автомобіля, який виробляють в Німеччині і який відомий на весь світ своєю довжиною і якістю. Майбахуфер – це місяць травень (Mai) на березі води, це кодова назва всього інтернаціонального з акцентом на Орієнті. Про цей базар можна писати книжки, а з його продавців малювати портрети. 

Мені сьогодні дуже захотілося відвідати цей базар після роботи. На щастя він лежить якраз по дорозі з роботи додому. Люблю цю дорогу проїжджати на велосипеді, вздовж рівнесенького каналу з кривими розбитими доріжками навколо. Хоча є змога проїхати й рівнесеньким велосипедним маршрутом вздовж автомобільних доріг, мене все одно тягне до цієї кривини. Криве Озеро з мене не виб‘єш навіть в Берліні. Правду кажуть, що можна селянку вивезти в місто, але вивезти село з неї неможливо. Це саме про мене. Я де б не була, завжди шукаю базари. 

Наш кривоозерський базар, відомий на всі сусідні з Миколаївською області, з дитинства слугував для мене перехрестям всіх доріг. В Кривому Озері в радянський час, на який припало моє дитинство, в неділю рано прокидалося не до церкви, а на базар. Пройтися рядами базару рахувалося за ритуал, не відбувши який відчувалося ніби не бути освяченим на наступний тиждень. Тоді це був і інтернет, і чат, і фейсбук з інстаграмом разом взяті, де обмінювалися всією важливою і маловажливою інформацією про події в районі, в країні, в світі, показували себе і оглядали фейси інших. Хто приїхав, поїхав, женився, помер, захворів, розвівся, про все це казали: «Почули на базарі» або ж «Бачили на базарі…». Якщо когось зустріли на базарі, це означало, що той живий, активний, цікавий суспільству. Якщо когось довго там не бачили, це означало, що щось трапилося з людиною і всі навколо починали турбуватися з цього приводу: “Не бачили на базарі, хмм”. Це майже як зникнути з фейсбуку. Базар забезпечував селище міського типу Криве Озеро і навколишні райони продуктами, товарами промислового вжитку, а фермерів – тваринами. Він був артерією біля самого степового серця, біля Кривого Озера, яке пульсувало саме так, як має пульсувати серце: на автоматі. 

Так само на автоматі пульсує базар на Майбахуфер. Єдина різниця з нашим базаром в Кривому Озері – тут не продають ні скотину, ні птицю, ані дрібних тварин. Але тут так само можна збирати витрішки, снувати рядами, купувати різні смаколики і особливо вироби власного виробництва. Єдина велика різниця – в Берліні повний інтернаціонал. Домінантна група продавців – турки, які забезпечують турецьке і арабське населення продуктами, які літаками доставляються в Берлін – другий Стамбул. Решта продавців – дрібні ремісники різних країн – від Індії до Іспанії, від Марокко до інших африканських берегів. Тут можна купити все справжнє, з запахом і смаком на відміну від індустріальної їжі супермаркетів. Тут я можу пригадати собі, що таке бринза, або свіжа риба, свіжі яйця з особистих господарств. Тут презентують національні блюда: супи, бюреки, запіканки чи навіть грецькі спеціальні мастики на хліб. Саме про останнє я хотіла написати більше, про ці мастики на хліб і про грека, який їх продає.

Грецький прилавок на колесах є частиною Майбахуфер базару, мабуть, ще з часів його заснування. Насправді базару вже понад сто років, так само як і каналу, на березі якого він притулився. Греки продають свої спеціалітети всюди, в супермаркетах і навіть дорогих гастрономічних магазинах, але ніде так ця їхня їжа не смакує, як на свіжому повітрі поміж інших інтернаціональних стійок. 

Моє перше знайомство з греками-продавцями відбулося ще двадцять років тому, коли лише перебралася в Берлін і мешкала на одній з вулиць біля цього каналу. Вразила мене в цих грецьких продавцях їх незвична для місцевого менталітету щирість. Зазвичай продавці-греки, які самі виробляють їх «мастила» з різних інградієнтів як-то татцики, гумус, різні йогуртові мішанини з баклажанами, оливами, сиром козячим. Все це дається на пробу покупцю. Грек має при собі великий шматок турецького хліба, який надщіпує, набирає немалу порцію йогуртового делікатесу різного гатунку і простягає покупцеві з висоти свого продавацького апостаменту. Якщо мати гарний настрій, почати розмову з продавцем, підхопити його гумор, то можна перепробувати все і вся і навіть наїстися добряче. Звісно, при наявності совісті покупець купить порцію якогось добра. Такий стиль продажу є нетиповим навіть для такого базару, бо жодний з сусідських торгівельних точок не роздавав свій товар на право і на ліво в такій кількості. Тим не менше, продавець-грек завжди усміхнений, щасливий і відкритий до будь-якого спілкування. 

Я давно вже не була на цьому базарі (взимку туди не ходжу), і раптом переді мною знайома грецька цитадель. Грек мене впізнав і зі знанням справи відразу до хліба і простягає першу порцію. Ну, думаю, зараз відірвуся. Після роботи голодна як чорт. Та ще цей день приглушений 9 травневими роздумами. Так захотілося чогось далекого від війни, від безглуздих політичних маніпуляцій з парадами, пам‘ятниками переможцям різних війн і зміною їх ролей. Все так задовбало. Тут, серед базарної атмосфери здавалося все, що діється в світі, таким безглуздим. Грек посміхався, поступово почав майстерно робити компліменти в бік українських жінок, їх чарівних очей. Після кількох проб, які загатили міг голод, грек вже пропонує оузо (грецький шнапс). Вперше в житті захотілося випити відразу тут на базарі, серед людей, які святкують життя. Не відмовляюся і вже за хвилину цокаємося пластиковими ємкостями для продажу його товару. Грек жартує далі й по другому колу роздає мені інші сорти їх грецького делікатесу: продукти моря, краби, мушлі. Все що завгодно заради продовження спілкування. Складки біля його очей відверто посміхаються і зовсім не перечать законам міміки, від яких я відверто відвикла в Німеччині. Тут якщо і посміхаються, то нещиро, коли губи ніби складені бантом, таким великим як у школярок радянської доби, а зморшки біля очей мертві, застиглі в восковій мертвоті пластилінових фігур Мадам Тусо.

Чи то від тепло-щирого спілкування з греком, чи від його оузо мені стало тепло на душі. Мене подумки понесло спочатку в минуле, в Україну, потім розвернуло в майбутнє, де я уявила собі картину нашої Землі, на якій розкинувся величезний базар на кшталт такого як на Майбахуфер або кривоозерського базару як раніше, куди люди могли б приходити, спілкуватися, робити один одному компліменти, щиро роздавати на пробу продукти свого виробництва і за це отримувати зворотно винагороду у формі покупки, коли ні продавець, ні покупець не жмуться і не давлять за кожен цент чи копійчину, але збагачують один одного увагою і теплом спілкування. Я зауважила греку, що в українців і греків є щось спільне і це спільне – щирість. Може тому ми і розуміємося так добре. Грецька цивілізація багато дала світу, але світ її закопав і наверх виліз шашиль, який вже стільки століть точить цей світ на рухлядь. Але грецький світ, як і український продовжує жити між базарами на зло всім токсичним шашлям. 

Повністю насолоджена грецьким провіантом на наступний тиждень, я подякувала греку за його делікатеси, яких придбала достатньо, спілкування і пообіцяла повернутись. Кращої подяки йому не потрібно було. Він кинув мені ще наостанок торбинку з оливами, подарунок від «хаус», тобто безплатно. Така щирість і сердечність підносить вище будь-якої ракети. Мені не потрібно літати за високими почуттями у відкритий космос. Достатньо відвідати Майбахуфер, цей дзюрчачий добром людський потічок, пересмакувати всі порізані на шматочки фрукти-пробники на своєму шляху, вдихнути запахи ладану чи інших індійських прянощів, посміхнутися двом іноземцям невідомого походження, які просто землі розстелили килимок і п‘ють свій чорний турецький чай з маленьких скляночок, підклавши по-турецьки ногу під ногу. Їх розмова в момент мого споглядання є чи найкомфортнішим і найавтентичнішим, що можна відчути тут.

Як стільки різних націй і національностей змогли знайти спільну мову на невеликому клаптику землі на березі берлінського каналу, а кілька великих націй не можуть поділити між собою величезні території цілих континентів? Можливо тому, що всі ми живемо кожен у своєму мікрокосмосі. Комусь в ньому комфортно, комусь ні, але забуваємо, що ціла наша замордована планета є всього-на-всього цяткою великого космосу, якому ми колись набриднемо зі своїми 9 Маями, змінами переможців і переможених. Ще жоден переможець не пережив переможеного, а їх нащадки, які пригадають відповідно одні одним про поразки-перемоги, переграють все і так само не переживуть один одного. Аж поки Хтось не покладе крапку на цьому циклічному процесу безглуздої суперечки переможець-переможений, а натомість просто буде Майбахуфер, але вже без 9 травня.

Залишити відповідь