Дядя з синичкою

Автор: Ольга Самборська

Берлін, 14.09.2024

На початку уроку перед знайомством з дітками з України, яких Берлін прийняв як біженців, я прошу вибачення від імені старшого покоління у них за війну, за понівечене дитинство, що не змогли вберегти їх від лиха. Діти мовчать мертвою тишею, але відчуваю що місточок між ними й мною є і ми пройдемо його разом. Я обіцяю їм найкращі уроки та захист.

Далі ми разом переглядаємо відео з хітом 2022 року «Ми з України». Кажу, що я з України й вони з України, ми з України. Ми – одне ціле. Під час перегляду відео на смартборді один кирпатий хлопчина з веснянками й блакитними я волошки очима викрикує: «О, там мій дядько на відео!» Діти спочатку не вірять. Зупиняємо відео на моменті з дядьком (2:41). Синичка «цілує» військового. Дуже люблю цей ніжний момент у кліпі. Хлопчик, на ім’я Микита, родом з Херсона, натхненно розповів про свого дядька з Запоріжжя, відео якого з синичкою потрапило в кліп хіта «Ми з України!». Помічаю подібність в посмішці між обома: племінником і дядьком. Посмішка, яка притягнула синичку. Така дитяча й одночасно доросла.
Містичний момент, а може зовсім не містичний. Просто всі ми пов’язані один з одним в цій біді, яка настигла і малого, і великого. Поки є ми, ми – непереможні.