Cила асоціації. Частина друга

Автор: Ольга Самборська
13 травня 2018 року

Фото автора

Bild könnte enthalten: eine oder mehrere Personen, Personen auf einer Bühne und Musiker

Перетин двох берлінських районів Кройцбергу і Нойкьольну в народі називають Кройцкьольном. Тут перехрещуються всі контрасти Берліна: бідність і достаток, автентичність людської натури і награнність, метушня збіднілого натовпу і розміреність розрідженої маси багатих. Там де закінч

уються вилизані прибиральними сервісами квартали Кройцбергу, починається закиданий недопалками і запльований Нойкьольн. Він починається від перехрестя Германнпляцу довжелезною вулицею Карл-Марксштрассе, яка гідно тримає імідж пролетарської вулиці Берліна. Пролетаріат хоч і не має національності, на цій вулиці представний повний інтернаціонал. Турки — найчисленніша група. За ними неві

дстають араби. Далі — вихідці з африканських країн. Менше кидаються у вічі поляки, болгари, боснійці, макендонці, хорвати або якщо узагальнити Близький Схід і колишня Югославія. Таке враження, що осколки від розриву америнських бомб в образі жерт

в війн минулих десятиліть в своєму радіусі досягли Кройцкьольну.
Сьогодні я переходила кладку між своїм Кройцбергом до Нойкьольну у своїх справах. Мою увагу привернула гучна музика, яка доносилася з глибини вулиці біля зупинки метро “Ратхаус Нойкьольн”, що на Карл-Маркштрассе. Там вирувало справжнє свято. Перша думка: штрассенфест (вуличне гуляння Нойкьольну), але якийсь незвичний для Берліна фест. Як правило, німці навіть на своїх вуличних фестах так не гудуть. Духові інстру

менти, швидкий ритм і головне — танці. Ноги самі повертають на звук музики. Такі гулянн

я останній раз бачила в своєму дитинстві, коли ще в нас робилися весілля з духовими музиками. Тоді мені здавалося, що такі радісні дійства, коли мешканці міста збираються разом і в радісному настрої танцюють, їдять, співають, є загальнопланетарним явищем. Пізніше я зрозумію, що в містах гуляють по-іншому, якщо взагалі гуляють. В них все поділено на кліточки. Щоб зблизитися з спільних веселощах, потрібно цю кліточку залишити. А залишати кліточку якось тут не заведено. Тому все відбувається дискретно і дистанційно.

Дистанція — одиниця виміру міста. І тут раптом танці аж земля гуде. Перехожі побралися за руки і сплели танечні кола. Одним словом, наше весілля.
А задає тон всьому цьому танечному дійству група музикантів на сцені з духовими трубами і ударними інструментами. Питаю: “Хто це грає?”. Кажуть: “Калашніков”. Цю групу я знаю віддавна, але що вона так збалканилась, стало для мене несподіванкою. Над сценою читаю величезними буквами: “Herdelezi“. Поки ще нічого не розумію. Музиканти грають так, як наші музиканти на гра

ють на закінчення: до упору. Публіка явно не відпускає музикантів. Вже відточеним на берлінських мігрантах окомом оцінюю, що більшість танцюючих змахує не то на румунів, не то на циган. На сцені теж кілька музикантів подібної зовнішності. Музиканти і публіка явно добре одні з одними резонують. А мої д

умки резонують з моїм дитинством, коли ще можна було прожити автентичне сільське весілля, коли можна було

танцювати з рідними, розділяти разом страву, радість, пізнавати пісенну спадщину твого роду. Ловлю себе на відчутті, що все це як з чорно-білого фільму. Коли музиканти закінчили врешті грати свою останню мелодію, закінчився і мій чорно-білий фільм. Це все вже історія. І весілля на 300 чоловік, і шалаші на чотири ряди і столи на чотири заходи, і перерви на танці, і застільні пісні до ранку. Так само закінчилася програма на цій вулиці. На сцену вийшов ведучий і урочисто закрив свято. Це був фестиваль берлінських ромів (циган). У Нім

еччині слово “циган” не вживають, бо вважають його дискримінаційним. Нацисти свого часу знищували циган, бо не вважали їх як і євреїв за повноцінну націю. Зараз їх тут називають корекніше “ромами” і ставлення до них теж змінилося. Сь

огодні Но

Bild könnte enthalten: 3 Personen, Personen auf einer Bühne, Musiker und Personen, die stehen

йкьольн влаштував ромам свято — фестиваль ромів.
Балкано-турко-арабо-африканська рукавичка приютила до себе ще одну етнічну групу: ромів.
А разом з ромами-циганами я пережила чудові спомини зі свого дитинства. Та і циганським був наш південь України теж. Сила асоціацій — велика сила.
П.С. після фесту підійшла до “Калашнікових”, щоб поцікавитись балканізацією групи. Один з музикантів пояснив, що останнім часом в групу влилася румунська група і відразу стала новою основою. В групі грать і два українці: Віктор і Філіпп. Останній – умовний українець, бо його прабабця була родом з України, але про неї від нічого не знає. Сказала йому, що якщо жодної інформації про бабцю не має, то все одно має бути певним, що музичні гени передалися точно від неї)

Kommentare

Оксана Корчевська Дуже тонке спостереження. Написано надзвичайно цікаво.

1

Verwalten

Gefällt mirWeitere Reaktionen anzeigen

Antworten1 W

Ksenia Sokolova Я бы назвала статью “Сила дебилизации”. Я рада, что автор так вдохновился балканской музыкой, мне она тоже по душе иногда, но по-моему, это уже верх толерантного безумия, когда устраивают праздник ЦЫГАНАМ, не побоюсь этого слова, которые засоряют, опплMehr anzeigen

1

Verwalten

Gefällt mirWeitere Reaktionen anzeigen

Antworten1 WBearbeitet

Samborska Ol’ha Ви випадково стали читачем цієї асоціації.

Verwalten

Gefällt mirWeitere Reaktionen anzeigen

Antworten1 W

Spread the love
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  

Schreibe einen Kommentar