Американська армія, Берлін.
Автор: Ольга СамборськаБерлін, 4.07.2018
За що я люблю Берлін, так це за те, що тут книги завжди у вільному доступі у форматі “дарую” лежать просто на вулиці. В картонних коробках, в пакетах, а то і просто стопками лежать відкриті всім вітрам думки світових письменників. Читані-перечитані або ні разу не відкриті передаються з рук в рук або з вулиці в інші руки. Різними мовами і шрифтами вони завжди знаходять свого читача і ніколи довго не затримуються на свіжому повітрі.
За цими газонними розкладками можна здогадатись, яка публіка живе на вулиці або районі. У бідних районах виставляють зазвичай кримінальні романи, які відповідно швидко розбирають такі самі любителі “кримі” (так тут називають книги з кримінальними сюжетами). В деяких районах виставляють переважно інтелектуальну літературу, твори з філософії, психології. Кройцберґ часто позбавляється лівої або феміністичної макулатури. В Шарлотенбурзі бачила Толстого і Булгакова російською мовою. В Кройцбергу Толстого і Горького, але вже німецькою. Зустрічався Ленін і Маркс з Енгельсом з підкресленими цитатами. Студенти всіх районів викидають словники, підручники з фахових курсів, навчальні посібники тощо. 
Іноді серед книг зустрічаються одні й ті самі книги, що говорить про їх популярність або непопулярність в широких масах. До цього ряду належать книги із серії бестселерів, які після прочитання не хочеться залишати у себе. Там, у домашніх бібліотеках їм складають конкуренцію ті масивні праці, які завжди мусять бути вдома і мають постійну прописку на книжкових полицях. Інколи можна натрапити на бібліотечні екземпляри, які колись мали постійну прописку в берлінських бібліотеках, але були виписані за статею ідеологічної неактуальності. Таких невдах мало хто забирає з вулиці до своїх осель. Вони довго лежать, відкриті всім вітрам і дощам, які вивітрюють і вимивають останні спроби хоч якось зачепитися за нову епоху, якій вони по великому рахунку аж ніяк не здалися.
Деякі ж екземпляри варті уваги, бо крізь них ще дихає історія, зовсім свіжа і мені як чужинці взагалі мало відома. Крізь них я вивчаю історію Берліна прямо на вулиці або прямо з вулиці. 
Сьогодні по дорозі додому зір привернула одна однісінька книга, яка лежала на високому газоні разом з якимось побутовим дріб”язком. Важко було не помітити заголовок: “Американські автори”. Помічаю, що книга англійською, але дуже старе видання. Прохожу далі, бо знаю, що на американських авторів в мене не вистачить часу. Тут би з німецькими справитись і своїх не забути.
За деякий час виводжу пса на прогулянку і проходжу повз того самого газону. Бачу, що на “Американських авторів” не вистачає часу не лише у мене. Розумію, хоча в душі шкодую книжку і тих заокеанських авторів, яких так не цінують в Європі. Коли повертаюсь вже зі псем тією ж дорогою, то кидаю погляд на книгу вже з іншого боку. Мої очі пробігають по написаних чорним фламастером буквах: “US Army Berlin” (Американська Армія Берлін). Тепер я вже зупинилася, як солдат біля генерала, якому треба віддати честь. Книга дійсно була власністю американської армії, а точніше Вишої школи імені Джона Кеннеді. Дата видання: 1980 рік.
Цього року я ще дивилася чорно-білий телевізор з картинками центрального політбюро Радянського Союзу і про існування американців знала більше з журналу “Перець”, аніж з інших достовірних джерел. Але навіть зараз, живучи вже довший час в Берліні і знаючи з достовірних джерел багато про Америку і її історію в західному Берліні, я ніяк не могла візуалізувати для себе факт присутності американців і їх ролі в німецькій історії. Коли ж я прочитала жирно наведені фламастером літери на внутрішньому боці книжки, моя візуалізація зустрілася нарешті з реальністю. Ця книжка була власністю американскої армії. А я колись була власністю радянської армії. “От і зустрілися дві самітності”, – подумала я і взяла книгу до рук. Перелистала. Тхнуло бібліотечною затхлістю.
На середині книжики зі сторінки 306 були нагло вирізані листки. За змістом знаходжу автора, якого вирізали: Аллен Гінсберґ (Allen Ginsberg). Питання: кому завадив Ґінсберґ, американцям чи німцям? І чим завадив: своєю єврейськістю, гомосексуалізмом чи власне поезією? А як же демократія? Американська мрія? Та і книжка власне на смітнику, тому питання недоречні.
За що я люблю Берлін, так це за те, що тут книги просто лежать на вулиці і самі розповідають історію такого контрастного міста.
Цього року я ще дивилася чорно-білий телевізор з картинками центрального політбюро Радянського Союзу і про існування американців знала більше з журналу “Перець”, аніж з інших достовірних джерел. Але навіть зараз, живучи вже довший час в Берліні і знаючи з достовірних джерел багато про Америку і її історію в західному Берліні, я ніяк не могла візуалізувати для себе факт присутності американців і їх ролі в німецькій історії. Коли ж я прочитала жирно наведені фламастером літери на внутрішньому боці книжки, моя візуалізація зустрілася нарешті з реальністю. Ця книжка була власністю американскої армії. А я колись була власністю радянської армії. “От і зустрілися дві самітності”, – подумала я і взяла книгу до рук. Перелистала. Тхнуло бібліотечною затхлістю. На середині книжики зі сторінки 306 були нагло вирізані листки. За змістом знаходжу автора, якого вирізали: Аллен Гінсберґ (Allen Ginsberg). Питання: кому завадив Ґінсберґ, американцям чи німцям? І чим завадив: своєю єврейськістю, гомосексуалізмом чи власне поезією? А як же демократія? Американська мрія? Та і книжка власне на смітнику, тому питання недоречні.За що я люблю Берлін, так це за те, що тут книги просто лежать на вулиці і самі розповідають історію такого контрастного міста.
