Ліфт.

Автор: Ольга Самборська

Фото автора.

Берлін, 12.07.2018

Коли ліфт піднімає тебе з підземки на поверхню, ти встигаєш лише видихнути прохолодний шарм урбанних (від лат. Urbanus міський) убанних (від. німецького U-Bahn або Untergrundbahn підземні колії) капілярів. На поверхні на тебе вже чекає запилене місто з брудним повітрям, бетонно-асфальтовими сонячними батареями без застосування аккумульованої ними енергії зверху  і захеканими на своїх траєкторіях берлінцями. Сполучення між підземкою і поверхнею не зазначено в жодному з транспортних довідників. Триває воно кілька хвилин і не заслуговує на увагу бути занесеним до транспортних засобів мобільного берлінця. Насправжді ж тут, в цій стальній кабіні об‘ємом два на два метри, можна прожити найцікавіші моменти життя, якщо надати надати цьому бодай якогось значення. Тут час приймає свій особливий сповільнений вимір між двома контрастами: підземний світом урбанки-убанки і світом С-бану (від нім. S-Bahn, штрассен-бан, вуличні колії). Тут перевозять «риб у банці» або пассажирів зі застиглим на обличчях часом в соусі спокою. Явище досить рідке для міста і заслуговує на особливу увагу.

Час у ліфті зупиняється рівно настільки, щоб подолати відстань знизу наверх. За цей час пасажири ліфту мають стояти в положені «струнко», щоб надати місце для всіх бажаючих скористатися послугами ліфту. Досить незвичне для берлінців положення, так само як і позбавленя необхідності зберігати дистанцію протяжністю як мінімум один метр один від одного. Таку розкіш звиклий до окреслених меж берлінець зберігає для себе в банку і біля банкомату, в черзі на вокзалі або просто там, де володіння кредитною карткою вимагає дискретності. Тільки не в ліфті.

Змушений миритися з відсутністю будь-яких бар‘єрів між людськими тілами, пасажир не залишається поза увагою «великого спостерігача» у формі камери спостереження. Як «третє око» вона зиркає на подорожуючих з одного верхнього кутка ліфта. Перед ним можна швиденько потренувати акторські здібності в грі перед камерою, якщо ти в ліфті сам. А можна  і знехтувати такою нагодою, бо маєш її власне на кожному кроці в Берліні. Відео-камери в режимі цілодобового спостереження проводять відео-спостережницькимй кастинґ з кожним, хто відвідує це місто скульптурних ведмедів з піднятими по-кельтські лапами, не запитуючи дотичних про їх бажання бути зафіксованими на камеру. Навіть в ліфті два на два метри ти у фокусі.

Якщо ж маєш тих камер по вуха, можна зайнятися вивченням облич і характерів, які стоять перед тобою на відстані кількох сантиметрів і дихають мало не як під час рятувальних операцій зі зупинки серця: «з рота в рот». Зустріч з твоїм подорожником так само, як і в потязі, може запам‘ятатися на все життя. Триває коротко, але довго тримається в пам‘яті. Я пам‘ятаю майже кожного персонажа моїх ліфтових подорожей. Вони в мене живуть в особливому місці у відділені довготривалої пам‘яті. Я їх іноді виймаю як експонати з музею, стираю з них пил, наглянцовую і кладу назад, щоб пізніше подивитися на них знову. Сьогодні покажу вам нове надходження до моєї колекції.

Вона хекала мені прямо в обличчя. До мене дійшло, що це було саме хекання, коли мої очі намагалися втекти на подальшу відстань, на її шию. Там висів величезний ошийник з шипами, які зазвичай вдягають на собак. Металеві шипи бочилися на мене зі всіх боків, погрожуючи їжачою помстою в разі наближенні до своєї господарки. Тендітна бліда шия господарки ошийника контрастувала з його масивністю, який посунув людську природу його носительки на другий план. На перший план виходив булгаківський персонаж. Його німецьке походження видавав величезний алюмінієвий кулон у формі сердечка. “Собаче серце,” – подумала я.  На бляшковому сердечку було викарбувано: «2016-2022» і номер.  Це ознака реєстрації четверолапого берлінця. Саме так реєструють псів. Я вчепила свій погляд поводком за ошийник, як я це роблю кожного дня зі своїм псем. Хотілося прогулятися з цієї дівчиною з масивним ошийником і реєстраційний номером пса і послухати оповідь її життя, як це часом роблять з випадковим супутником в потязі далекого спрямування. Але час в ліфті сконденсований до мінімуму. За хвилину ліфт вже стояв. Дівчина в ошийнику вистрибнула в обійми панкового Берліна, порядно наслідивши в моїй пам‘яті.

Коли ліфт піднімає тебе з підземки на поверхню, ти встигаєш лише зафіксувати реальність між двома світами, які насправді існують лише в уяві світоносіїв. Реальність ж – вона тут, де застиг час, у ліфті, де кожен у своєму образі як він є в очах іншої особи, у відзеркалені її дзеркальних нейроклітин. Цікаво, якою бачила мене вона, адже «пси» теж мають дзеркальні нейрони.

 

 

 

Spread the love
  • 5
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
    5
    Shares

Ein Gedanke zu „Ліфт.

Schreibe einen Kommentar