Буряки.

Автор: Ольга Самборська, Берлін, 24.03.2021

Вибираю в супермаркеті буряків на борщ. Нахилилася на вшпиньки до буряків, що були в самому низу розкладки. Аж раптом чую мало не в саме вухо німецькою: “А я на ці буряки не можу дивитися.” Пііднімаю очі в бік голосу. Переді мною невеликого зросту бабуся. Питаю: “Чому ж ви не можете на них навіть дивитися?”, а в думках вже всі можливі версії ненависті до мого улюбленого буряка, без якого борщу аж ніяк не звариш. “Ми просто в дитинстві його стільки їли, що я здається переїла. Після війни, коли не було що їсти, нам мама постійна варили ці червоні буряки. Вона їх трохи не доварювала і ми тільки їх так напівсирими їли у великій кількості, бо були скрутні часи.” – продовжила вона. Я аж остовпіла. Кажу: “Мені дуже шкода, але я можу їсти борщ з буряком безкінечно.” Вона засміялася. “А, борщ! Мені якось його варила моя невістка” – додала вона. Я піднялася і дала зрозуміти, що розмова закінчена. Я навіть не знала, що сказати бабці. Пошкодувати, розповісти про чудесні якості борщу і буряку чи просто промовчати. Я вибрала останнє, наостанок побажала їй доброго дня пішла шукати інших іградієнтів на борщ. За хвилину забула про розмову.

Вдома зварила борщу і знову згадала бабцю з супермаркету, яка не може дивитися на буряки, не може дивится на свою травму з дитинства. І жодний післявоєнний добробут її ніколи не зітре з пам’яті. А багатий супермаркет нагадуватиме про неї на лавках буряками.

Spread the love
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  

Schreibe einen Kommentar