Вишив вам, та …

Вишив вам, та …

Автор: ©Ольга Самборська

Віртуальні шпальти – шпальти не паперові. Їх не зафіксуєш, швидко оминеш і не оглянешся як те, що колись було тезою чи фото дня, у віртуальних вимірах є тезою чи фото однієї мілісекунди. Інколи ставлю собі питання, скільки нових нейронів мав би виробляти мозок для переробки всієї цієї лавинної інформації? Звідки він їх бере? З яких підвалів тягне кабелі для опрацювання все наростаючої інформації його величності Інтернету? Куди на який сервер він записує всю спожиту мегабайтну інформацію? Де береться об‘єм для тисячі картинок, реклам і відео, які переглядає споживач-павук ґугло-мережева? Відомо одне, що там нічого не зникає, не списується і не втрачається. Все десь дівається і завжди тут як тут на запит у разі потреби. Десятки якщо не сотні шпальт переглядає віртуальний щур. Чи вислів «на шпальтах» взагалі ще довгий має вік – питання трохи риторичне. Шпальта вмерла. Народилося SEO –пошукова оптимізація. Кожен сам створює свої шпальти згідно оптимально запрограмованих цифрових сторінок. Сьогодні на моїх німецьких шпальтах – вишиванка, яка зазвичай є віртуальною шпальтою чи SEO сторінок українських. А колись вишиванка була сервером, на якому записувалася важлива інформація її автора. Вишивана шпальта інформації. Тільки хто ж її сьогодні розкодує?

Моє око висмикнуло її серед мозаїки віртуального мотлоху як коршун фіксує оком свою здобич, яку не сплутає ні з якою іншою мобільною ціллю. Це було фото вишиванки. Де? В німецькому віртуальному просторі. Фото чого? Вишиванки, яку вже намозолив інтернет український. Наводжу приціл на об‘яву, відстрілюю всі зайві ходи-переходи і потрапляю на об‘яву обивательки Берліна-Кройцберга. Що продає? Вишиванку! За скільки продає? Не продає, але дарує. Як дарує? Просто так. 

Наводжу контакт і з‘ясовую всю необхідну інформацію. Авторка посту повідомляє, що вишиванку отримала в подарунок в Йордані і вже навіть хтось хоче її забрати. Місст! Так кажуть німці, коли  здобич зривається з гачка. Прошу затримати вишиванку в разі якщо щасливиця відмовиться від  бажаного. Сама тишком-нишком прошу ангелів про чудо, прошу щоб сталося так, щоб від вишиванки відмовились. Ангели не забарилися з відповіддю. За годину вже отримала повідомлення про те, що вишиванка чекає на мене. Єдине, на що мені варто звернути увагу, що вишиванка не є аж такою якісною, бо вишита на дуже простому матеріалі. Я запевняю співрозмовницю, що для мене це не відіграє аж такого значення, бо саме вишивка є тим сакральним елементом, заради якого мені хотілося володіти її подарунком. 

За деяких час вже стою перед дверима берлінської квартири. Двері відкрила невеликого зросту жінка. В просторі альтбау, тобто старих зразків квартири з величезними майже трьох метровими стелями, набитою візерунчатою штукатуркою і своєрідним холодком-сумом за колишніми мешканцями помешкання, вона виглядала малою, безформною істотою. На обличчі прочитувалися залишки подиву від того, що когось в цьому безтрадиційному місті зацікавила натикана нитками сукня. З перших секунд пояснюю свою зацікавленість. Кажу, що родом з України, що люблю до нестями вишивання, що була в Палестині, де відкрила для себе палестинську вишивку, яка нагадує українську і що заціквлена прочитати йорданський вишитий код. Жінка зм‘якла і повідала історію вишиванки.

«Моя дружина (жінка була лесбійкою) працювала колись в Йордані в благодійній організації. Жінка, якій вона допомагала, в знак подяки подарувала їй вишиванку. Оскільки дарувальниця була бідною, то для вишиванки використала дешевий матеріал для її пошиття», – повідомила вона і протягнула мені йорданський виріб. Я розгорнула згорток. Очі прикипіли до неймовірної краси візерунку. Це були червоно-блакитні дрібнесенькі хрестики, які складатися в багатий орнамент невідомого мені значення. Загалом сукня нагадувала мені давньо-слов‘янський стрій з багато вибитим орнаментом на грудях, манжетах і по цілому полі сукні. 

Поки я захоплювалася вишиванням, жінка спокійно, хоча трохи здивовано як музейний працівник спостерігала за моїм споглядання її експонату. Зрозумівши мою неадекватність до вишиваного мистецтва, вона запропонувала ще дещо зі своїх закрома. «Якщо ти (німці зазвичай відразу тикають незнайомцям) направду так цікавишся вишиванням, то я маю ще дещо для тебе», – випалила вона, щоб пробудити моє заклякле у вивченні сукні тіло. «Ось кошик, який теж привезено з Йордану. Ми використовували його для зберігання кабелів. А ось шалик з дрібною вишивкою. Теж пролежав у нас без неуживаним», – радо позбувалася вона свого добра. Обтягнутий вишитою матерією кошик був порядно пошарпаним, запиленим, обірваним. «Ну ти його відремонтуєш»,- дала мені рекомендацію власниця вишиванкового антикваріату. «Звісно!» – вдячним тоном відповіла я і склала все подароване мені в кошик. 

З дотиком до подарунку мої руки відчули душу йорданської майстрині. Їй так хотілося бути вдячною комусь за щось.

Вишив Вам, та…

Spread the love
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  

Schreibe einen Kommentar