Радісний настрій важко було не помітити. Та і трійка молодих зовсім не приховувала свого захоплення. Вони були в захваті від того, що просто їхали двоповерховим автобусом. «Персональная двохэтажнаятачка!» – вигукнув на високих тонах один. «Я в Париже тоже на таком каталась!» – підхопила його тон дівчина позаду. Далі вони ніби змовившись витягли з кишені свої мобільні телефони, щоб сфотографувати бачене з другого поверху.
Категорія: земляки
«Ахала-мала-хала-мала-ахала-мала!»
«Ахала-мала-хала-мала-ахала-мала!» – долітало до мене послання водія, яке мій мовний центр не міг розшифрувати. Не приховую роздратування, бо на мене скеровані погляди оточуючих, які видно теж не розуміють «Ахала-мала-хала-мала-ахала-мала!», але підсвідомо відчувають, що йдеться про двері і тих, хто перед ними стоїть.
Білий літак у небі.
І не потрібен тобі був той літак. Київ і так прийшов до тебе. І ти йдеш щаслива до дому, хоча насправді не знаєш, де той твій дім насправді є. Десь в небі, між Берліном і Києвом, на повітряній трасі, якою літають білі літаки. З Шьонефельду.