Автор: Ольга Самборська Берлін, 3.05.2023 Люблю вибирати м’яту на лавках турецьких базарів в Берліні. Один з таких на Германнплатц. Беру пучечок і звичним рухом підношу до обличчя, щоб насолодитись приємно-п’янким запахом м’яти. І тут чуюContinue reading
Ольга Самборська Берлін, 2.04.2023 В моєму житті де б я не жила, завжди мав бути центр. Це я зрозуміла, коли я потрапила в Берлін і такого центру раптом не знайшла. Я звикла, що в КиєвіContinue reading
Ольга Самборська Берлін 24.03.2023 Надруковано в короткій формі в німецькому часописі Publik Forum Прочитати за посиланням https://www.publik-forum.de/ Війна як акваріум з мутною водою, в якій плавають «золоті» рибки. Великі, глибокі сині очі. Як у риби,Continue reading
Радісний настрій важко було не помітити. Та і трійка молодих зовсім не приховувала свого захоплення. Вони були в захваті від того, що просто їхали двоповерховим автобусом. «Персональная двохэтажнаятачка!» – вигукнув на високих тонах один. «Я в Париже тоже на таком каталась!» – підхопила його тон дівчина позаду. Далі вони ніби змовившись витягли з кишені свої мобільні телефони, щоб сфотографувати бачене з другого поверху.
«Ахала-мала-хала-мала-ахала-мала!» – долітало до мене послання водія, яке мій мовний центр не міг розшифрувати. Не приховую роздратування, бо на мене скеровані погляди оточуючих, які видно теж не розуміють «Ахала-мала-хала-мала-ахала-мала!», але підсвідомо відчувають, що йдеться про двері і тих, хто перед ними стоїть.
І не потрібен тобі був той літак. Київ і так прийшов до тебе. І ти йдеш щаслива до дому, хоча насправді не знаєш, де той твій дім насправді є. Десь в небі, між Берліном і Києвом, на повітряній трасі, якою літають білі літаки. З Шьонефельду.
