Автор: Ольга Самборська, Берлін, 27.03.2021

Пластикова нитка мене не слухалася. Вона викручувалась як змійка на голці, на яку я нанизувала дрібні бісеринки. Мені дуже хотілося навчитися нанизувати бісер, щоб потім з цього зробити намисто. Пішла на курси на курси з бісероплетіння в Берліні. 

Тож пластикова нитка мене не слухалася і пручалася кожного разу, як тільки я намагалася навісити на неї чергову бісеринку. Деякі з цих дрібних голівок чеського виробництва вперто не продівалися, заявляючи про свій нестандарт. Тож я вовтузила їх туди-сюди, позбавляючи нитку її штучного блиску і пластикової якості. За деякий час нитка все ж таки підкорилася і з-під моїх рук народилася слухняна змійка бісерового ряду. Залишилося лише отримати інструкцію від фрау-майстрині як далі плести. 

Керівничка майстер-класу – німкеня старшого віку, сивоволоса з зачіскою підлітка. Нагору стирчаве волосся абсолютно суперечило статурі запханого в джинси жирового вмісту. Жінка важко пересувалася між ученицями її майстер-класу, тягнула за собою надлишкову вагу. Коли вона нарешті доволочилася до мене, прошу її дати мені пораду, як далі мені спілкуватися з бісерною змійкою, яка мала стати намистом. Показую свою роботу, відтягнувши кілька сантиметрів зіпсутої боротьбою з нестандартними бісеринками нитки. 

«Фрау Самборська, Ви занадто багато відійшли від краю. Починайте від початку»- критично зауважила вона. Пояснюю, що нитка попсута і тому я її перескочила, щоб її не було видно на намисті. «Ми не можемо марнувати нитку. В нас не має її стільки,»-заощадливим тоном з акцентом на незадоволення кинула вона мені через плече і поволочилася далі.

Я кинула погляд на новесенький рулон пластикової нитки – 200 метрів. Кинула погляд у слід моєї порадниці зі заощадження пластику. І застигла. Творчий запал спав. Він у мене завжди спадає, коли мене вчать заощаджувати на всьому в цій багатій на пластик і бідній на емоції країні. Я відчула на собі дотик невидимої нитки в повоєнну Німеччину, коли переможені з руїн піднімали залишки свого Третього Рейху, коли їм було не до краси, коли вони на всьому заощаджувати і досі не можуть зупинитись це робити.

Мені не хотілося створювати намисто з пожованої пластикової нитки і я залишила курс. Я залишила там і нитку, і бісер, щоб відрізати себе від тої невидимої нитки, якою оповила мене майстриня. Відрізала, бо вона оповила моє розуміння сутності речей. Так стається кожного разу, коли приносять в жертву красу заради заощадження матерії, коли не можуть відрізати нитку в минуле.

Пластикова нитка не слухалася. І з нею я теж.