Автор: Ольга Самборська, Берлін, 27.03.2021 Пластикова нитка мене не слухалася. Вона викручувалась як змійка на голці, на яку я нанизувала дрібні бісеринки. Мені дуже хотілося навчитися нанизувати бісер, щоб потім з цього зробити намисто. ПішлаContinue reading
Категорія: виртрішки в Берліні
Кара.
Раптом повітряну тишу зеленого дня розрізав різкий звук «боінга в пір’ях». Над повільно ступаючим шерстявим образом мого пса пронеслася чорна птаха, дзьобом розрізаючи простір перед собою, а чорним хвостом складаючи V-знак, символізуючи пересторогу-перемогу. Я відразу впізнала участників карколомної сцени на балконі, які дали нам зрозуміти, що кара, помста, переслідування не забарилися чекати. Ці три слова пізніше станують кожноденною реальністю і для мене, і для пса.
Йшов другий тиждень пандемічного карантину в Берліні…
Бог спостерігав, але вже чи ще нікого нікуди не виводив. Натомість збирав всіх до їх жертовників. Йшов другий тиждень пандемічного карантину в Берліні…
Про крах патріархату.
Поки всі засоби масової інформації розбираються з корона-вірусом останньої модифікації Ковід-19, я розбиралася з тим, що насправді відбувається за ширмою найбільшої мас-медійної вистави всіх часів і народів. Ось мої кілька коронних витрішок, які я назбирала з домашнього хоум-офісу. Ділюся з ними, бо знаю як важливо кожному бути в курсі справ без можливості безпосередніх контактів.
Новорічне конфетті.
Новорічне конфетті. Автор: Ольга Самборська 1 січня 2020 року Берлін. Плюсова температура. Мінус на рахунках. Різдво католицьке. Подарункова істерія. Супермаркети. Завали різдвяної продукції. Балкони, вікна, вітрини і гірлянди. “Економія енергії”. Заборона фейерверків і петард. ІгноруванняContinue reading
Нова радість стала.
Радісний настрій важко було не помітити. Та і трійка молодих зовсім не приховувала свого захоплення. Вони були в захваті від того, що просто їхали двоповерховим автобусом. «Персональная двохэтажнаятачка!» – вигукнув на високих тонах один. «Я в Париже тоже на таком каталась!» – підхопила його тон дівчина позаду. Далі вони ніби змовившись витягли з кишені свої мобільні телефони, щоб сфотографувати бачене з другого поверху.
Конрад Аденауер “на ходу”.
Цю дату в Німеччині особливо не святкують. Вона трохи стерлася за помпезними святкуваннями таких дат як об’днання Німеччини або падіння берлінського муру. На ній не наголошують, бо нагадує вона про окупаційний статус країни після поразки у другій світовій війні.
Волосинка.
„Я подам на тебе скаргу за твоє кинуте на підлогу волосся!» – шипіло тіло. На хвилю все у навколо завмерло від несподіванки. «Ну тепер вже і Баба-Яга підтягнулася, щоб все за казковим сценарієм» – подумала я. «Снігуронька» зняла свою сріблясту корону-навушники, посміхнулася у відповідь «бабі-язі», нічого їй на відповівши на залякування. Ми з “снігурокою” перестрілися очима, мовчки обмінюючись здивуванням і посмішкою від недолугої старої жінки, яку так обурила викинута на «священну» підлогу запльованого берлінського метро волосинка. На наступній зупинці ми обидві залишили жовтий вагон, де на синьо-рожево-чорно-крапкованому дерматині сиділа обурена перука пенсійного віку. «Гарного Вам дня!» – кинула на прощання «бабі-язі» «снігуронька». Її позолочені чобітки-валянки розчинилися в натовпі берлінської підземки.
Люблю збирати витрішки в берлінському метро.