Радісний настрій важко було не помітити. Та і трійка молодих зовсім не приховувала свого захоплення. Вони були в захваті від того, що просто їхали двоповерховим автобусом. «Персональная двохэтажнаятачка!» – вигукнув на високих тонах один. «Я в Париже тоже на таком каталась!» – підхопила його тон дівчина позаду. Далі вони ніби змовившись витягли з кишені свої мобільні телефони, щоб сфотографувати бачене з другого поверху.
«Ахала-мала-хала-мала-ахала-мала!» – долітало до мене послання водія, яке мій мовний центр не міг розшифрувати. Не приховую роздратування, бо на мене скеровані погляди оточуючих, які видно теж не розуміють «Ахала-мала-хала-мала-ахала-мала!», але підсвідомо відчувають, що йдеться про двері і тих, хто перед ними стоїть.
Це був останній навчальний день в берлінських школах. Важкою ношею певно був поганий атестат, який і викликав сльози у дитини. Чому він так плакав?
В очікуванні свого жовтого потягу у підземці чую за спиною розмову.
– А де ти живеш?
– В Ліхтенбергу.
– О, як жахливо! Там живуть найстрашніші люди. Ці східні німці! Вони такі нестерпні! Бррр….
Автор: Ольга Самборська Берлін, 20.07.2018 -Ти бабку ще застала живою? -Вже ні. Бабка померла за кілька днів до мого приїзду. Я була на похороні, але краще, аби я там не була. -Чому? -Такого похорону яContinue reading
Автор: Ольга Самборська 17.07.2018 «Люди добрі, подивіться, що наробила наша Меркель. Вона пустила сюди цих арабів!» – кричав на весь вагон охайно вдягнутий турок, однією рукою вказуючи на молодого араба, а другу простягував всередину вагонуContinue reading
